Дуже важкі миттєвості, пов’язані з війною, переживає письменниця Галина Павловська (67 р.). У перший день весни 21 березня вона відзначила свій день народження, але ніякого настрою його святкувати не мала. Галина завдяки татові Василю Клочураку († 90) має українське коріння, тож нещастя її народу її особливо зачепило. Вона згадала сумну подію, з якою зіткнулася її сім’я і яка залишила в ній назавжди великий біль.
Відома чеська письменниця Галина Павловська походить із великого роду. У 2011 році Чеське телебачення зняло документальний фільм про Таємницю її роду. Вона була єдиною дитиною у високоосвічених батьків, бо народилася у них доволі пізно. Вони обоє були із розгалуженої родини. Її батько мав неймовірних сімнадцять братів і сестер!
Тітка не повернулася з ГУЛАГу
“Тато був наймолодшим із вісімнадцяти дітей, і народився на тодішній Підкарпатській Русі (нині це Закарпатська область України). Тоді регіон точно не був заможним. Обоє моїх батьків мали багато братів, сестер і друзів», – розповідає Галина чеській газеті “Ага”. Її мати Зденка († 95 р.) мала менше братів і сестер, але все ж усього їх було шестеро. І що цікаво, всі вони мали тверде коріння і дожили до поважного віку понад 90 років.
родину на сторінках газети “Ага”
Тільки одна із сестер її батька не мала щастя так довго жити. Вона померла занадто молодою. Павловська про трагічну долю своєї тітки написала у соціальних мережах. Там вона опублікувала фотографії і свого батька, коли йому було шістнадцять років. На світлині вона поруч із п’ятнадцятирічною сестрою. “Вони обоє писали вірші. Тато тоді поїхав вчитися до Праги, а сестру за її українські вірші Сталін відправив до ГУЛАГу. Вона ніколи не повернулася”, – зізналася письменниця.
Нещодавно у Києві вийшла її книга “Дякую за кожен новий ранок”. «Я й не припускала, що все, що там написано, буде знову таким актуальним…» — сумно зізналася Павловська. Саме її тато був головним героєм фільму з такою ж назвою. Книгу Галина писала в 1990 році, коли її татові було вісімдесят років.
Страх опинитися у Сибіру
Галина з дитинства виховувалася інакше від інших дітей. Її батько через своє важке дитинство завжди припускав, що все розвиватиметься за найгіршим сценарієм. Стверджував, що якщо діяти відповідно до такого сценарію, ніщо вже не зможе принести якийсь немилий сюрприз.
Її родина зазнала більше трагедій. Не тільки смерть тітки, але й ув’язнення дядька. Один з братів її батька був відомим політиком, редактором і юристом. Степан Клочурак († 84) був прем’єр-міністром недовговічної Гуцульської Республіки, яка існувала у 1919 році в околицях Ясіня (його життя та діяльність детально описав професор Пряшівського університету Микола Мушинка у книзі “Лицар Волі”, в-во “Ґражда”, Ужгород, 2011 – ред. ProUkrainu). Після її ліквідації був ув’язнений на кілька тижнів у Румунії. У 1939 році Степан Клочурак недовго обіймав посаду міністра уряду Карпатської України. А після і її окупації гортистською Угорщиною Степан Клочурак поїхав до Праги, де був заарештований СМЕРШем у 1945 році. І аж до 1957 року він перебував у таборі поблизу російської Воркути. Табір у Воркуті був одним із найбільших і найжорстокіших у радянській системі ГУЛАГу.
Через те, що в родині було стільки страждань, і Галині не було легко. Вона, наприклад, не могла носити прошиту ватою куртку. “Дядько був у ГУЛАГу, тому і у нашій сім’ї ніхто не носив такі куртки, які нагадували в’язничні ватники. Я купила таку в чотирнадцять років, а дядько розірвав її”, – розповідала вона у передачі “Тісні зустрічі” на Чеському радіо.
Але це було не все. “Коли я була неслухняною, батько казав, що мене повезуть на Сибір, де дядько відсидів 12 років. Сибір — це страх мого дитинства”, – зізналася вона, що ГУЛАГ загрожував і її батьку, який теж був політично активним в Україні. Тому до нього було приставлено 20 секретних агентів.
Навчав її гордості
В ранньому дитинстві Галина через батька спокійно не спала. «Я завжди боялася, якщо вночі пролунав дзвінок. Тому що батька, очевидно, водили на допити. Він повертався з них завжди лише вранці. Нічний несподіваний дзвінок, тупотіння і голоси лякали мене», — пригадує письменниця.
Її батько Україною просто жив. «Мого батька цікавила лише свобода України, отже і підлягала такому вихованню. Він розмовляв зі мною з дитинства українською мовою», – розповідає вона.
Від цієї актуальної ситуації він, мабуть, не був би у захопленні. “Він дожив до того, що Україна стала незалежною республікою. Моя подруга додала, що, певно, добре, що не дожив до того, що нині відбувається. Ще б отримав з того всього інсульт! Але я знаю, що мій батько ніколи їм [росіянам] не вірив”, – пояснила Павловська.
Тато і дядько завжди мріяв про вільну Україну
Витримує дивитися та слухати новини всього кілька хвилин. «Дивлюся телевізор три хвилини і перемикаю. Іноді вже не можу далі. Мушу дозувати. Відразу після пробудження дивлюся у мобільний телефон, що відбулося, – зізналася вона.
Її батько все життя тужив за тим, щоб Україна стала вільною країною. Найбільш важливим, за словами Галини, для її батька було те, щоб вона зберегла свою гордість. Все життя він це їй “вбивав до голови”. «Іноді бувало, що розмовляла з подругою по телефону, а він ходив і просто махав кулаком перед носом, і казав: горда! Горда будь!» – зізналася вона.
Батька Галини вже немає серед живих. Вона шкодує, що з нього віршів пам’ятає лише одну строфу. Хоча з ним було нелегко, батька Галині дуже не вистачає. Вона описала його як галантного чоловіка з гідною поведінкою, але якщо його щось виводило із себе, він тупав, кричав, стрибав і все розривав.
Велика сім’я
З мамою вони вже навчилися на це реагувати так, що коли наставав такий припадок, йому давали старий кухонний рушник. «Батько рвав і рвав його на шматки аж до нитки», — зізнається вона.
Розгніватися він вмів і граючи в шахи. “Одного разу тато розізлився сам на себе, мовляв, він тупо грає, і намагався взяти собі життя тим, що проковтне короля. Моя практична мама не забула підкреслити, що ці шахи дуже старовинні, а без короля вони більше не мали б такої цінності, і я би не мала взагалі нічого, що би могла успадкувати після його смерті”, – сміється Галина Павловська. Вона любить згадувати повний будинок, який мала завжди завдяки батькам. До батьків, але переважно більше до батька, весь час хтось приїжджав з його рідного села. У результаті однокімнатна квартира, де вони проживали на той час, весь час була переповнена. Коли переїхали до більшої квартири, особливої різниці не відчулося. “Я пам’ятаю, як колись приїхала досить пізно додому. Хотіла лягти до свого ліжка, але не змогла, бо там вже хтось лежав. Пішла до мами, ткнула її і кажу — хтось спить у моєму ліжку. А вона спросоння каже: “Ну, це Маріка, татова племінниця, йди до комори”. Ні, почекай, там Богдан, татів племінник. І потім каже — йди на кухню, бо там на дивані у вітальні хтось теж вже спить, і хай за столом я щось гарне напишу”, – зізнається Галина, для якої сім’я є усім. Понад десять років тому Чеське телебачення зняло документальний фільм “Таємниця роду”, де вона розповідає про боротьбу її родини із комуністичним режимом і про страждання, які зазнали близькі у Росії за сталінських часів.
Її тато помер за досить дивних обставин, на ескалаторі. Більше про його смерть Галина не розповіла.
Маму втратила у 2014 році, всього через рік після неї помер її коханий чоловік Зденек († 60). Минулого року вона пройшла через чистилище, коли вона підхопила коронавірус. Лікувалася довгими тижнями і боялася, що потрапить до лікарні. На щастя, одужала, і нині допомагає біженцям, а якщо потрібно, то перекладає.
Покусав її павук
Батько все життя прищеплював Галині, щоб вона була не тільки гордою, а й безстрашною. Але позбутися страху павуків їй не вдалося. Справді єдине, чого боїться письменниця — це павуки. Щоразу, коли вона помічає павука, то махає руками, лається на всі частини світу і навіть непритомніє. Та одного дня така реакція себе не виправдала. Вона була в Парижі на зустрічі з видавцем, коли це звірятко «напало» на неї. Купила грішно дорогий светр від Dior, а видавця запросила до елітного ресторану. «Я сіла до столу з білою скатертиною і замовила стейк із трюфельним соусом. Коли я була у найкращому настрої, зі светра виліз павук, він заліз мені в декольте і вкусив мене за груди. Спочатку це було страшенно боляче, а потім я побачила павука. Вискочила десь на метр у повітря, зірвала скатертину з усім, що на ній було, кричала, крутилась і била себе в груди», — пригадує цю неприємність. Зрештою вона вбила павука, але видавець також постраждав — під час інциденту йому в обличчя влетіла тарілка з їжею.
Галина Павловська народилася у 1955 році в Празі у родині чеської вчительки та українського поета. Навчалася у Празькій академії виконавських мистецтв («FAMU»). Має двох дітей, Наталію (1981) та Петра (1986). У 1988 році почала працювати у розважальній редакції Чехословацького телебачення, згодом - у газетах «Метрополітен» та «Телеграф». Модерувала телепередачі про мандрівки та світське життя. Редагувала тижневик Story та інші журнали. Має нагороди: Чеського Льва за фільм "Дякую за кожен новий ранок", "ТиТи" за ток-шоу "Бананові рибки" тощо. Авторка понад 30 книг.
