2 грудня 1805 року імперські армії Франції з одного боку, і Росії та Австрії — з другого зіткнулися біля містечка Славков, на південний схід від Брна. Тоді це місцечко називалося на німецький лад — Аустерліц. Щороку тут вшановують – ні, не перемогу чи героїв, але жертв – простих хлопців з різних країн, які стали воїнами імператорських армій і полягли тут. Вони дотепер поховані у околицях у невідомих місцях без розділу на армійське звання чи національність. Таке вшанування проводиться і у ці дні.
Велика армія Наполеона Бонапарта, який вже рік як проголосив себе імператором Наполеоном I, влаштувала тут криваву битву з російсько-австрійськими арміями Третьої коаліції під командуванням царя Александра I та імператора Франциска I.
50 тисяч жертв
Це була, мабуть, найвідоміша перемога Наполеона. Битва, під час якої було вбито або поранено понад п’ятдесят тисяч чоловік, призвела до розпаду Третьої коаліції, створення Рейнської конфедерації між Францією та Центральною Європою та подальшого розпаду Священної Римської імперії. Сьогодні про цю “битву трьох імператорів” нагадує спільна для воїнів всіх трьох армій “Могила миру”. Але й на на ній через стільки років помітна імперська риса від нащадків одного з учасників битви. Та про це — пізніше.
Від центру сучасної моравської метрополії — міста Брно — до самого Славкова — двадцять кілометрів автомобілем, автобусом, поїздом або велосипедом. Саме поле битви розташоване на площі до 120 квадратних кілометрів між Брно та Славковом і сьогодні включає ще 25 сіл. Сам Славков лежить ближче до краю поля битви. Битва отримала таку назву, мабуть, через замок у Славкові, де ночували імператори третьої коаліції і де після битви було підписано перемир’я.
Французькі війська рушили до своїх позицій з Брна. Сам Наполеон пробув у Брні десять днів. Він присвятив огляду місцевості між Брно і Славковом, куди мав намір заманити армії противників. Йому це вдалося, тому що союзники, підбадьорені підкріпленням і фальшивими сигналами про слабкість французів, справді прийшли від Оломоуца, куди їх відтіснили в попередні тижні.
Куди з артилерією?
Дорогою від Брна до Славкова у Брна, біля села Тварожна, височіють пагорби Журань та Сантон. Вони дивляться на Оломоуцьку дорогу відповідно з півдня та півночі. Саме на цих пагорбах окопалися французькі артилерійські полки, які згодом домінували на цій ділянці бою.
На Журані, де Наполеон провів ніч напередодні битви і звідки він керував її першими етапами, є гранітний пам’ятник із пластиковою бронзовою картою поля битви та розташування військ перед початком. Він був відкритий у 1930 році на знак тогочасного чесько-французького союзу.
Класицистична каплиця Матері Божої Сніжної була побудована на Сантоні у 1832 році. У ньому ми знайдемо меморіальні дошки французьким генералам Клапареду і Валгуберту та російському генералу Багратіону. У попередні тижні він прикривав відступ союзників з Відня як командувач ар’єргардом і навіть під Славковом вів збалансовану боротьбу на своїй частині поля бою – Валгуберт був єдиним французьким генералом, який загинув у бою. Однак цей результат не сильно вплинув на загальну картину битви. Багратіон був змушений відступити, прикриваючись новими батареями важких гармат, які прибули з Оломоуца наприкінці битви.
Один гострий удар
За сім кілометрів на південь від Сантона височіє Працкий пагорб. Його можна вважати центром усієї битви. Наполеон відійшов від Працкого пагорба перед боєм і залишив його союзницькому війську. Однак це був лише маневр прикриття. Наполеон дуже добре усвідомлював важливість пагорба. О дев’ятій годині, через годину після початку бою, він віддав наказ маршалу Соулту та його IV. корпусу відвоювати висоти. Війська союзників на висотах були на той момент ослаблені, оскільки цар Александр мав намір використати очевидну слабкість правого крила Наполеона. Проти нападу IV. корпусу, який до того часу ховався в ранковому тумані, союзники не змогли встояти. Близько полудня французи заволоділи Працким пагорбом, розділивши таким чином поле бою навпіл. Наполеон переніс сюди свій командний штаб, і з цієї тактично домінуючої позиції керував рештою битви, результат якої, по суті, був уже вирішений.
Спокій у замку
Програна битва змусила австрійсько-російських союзників підписати перемир’я. Це сталося у Славковському замку через чотири дні після битви – 6 грудня. Славковський замок є одним з найбільших барокових замків Моравії. Спочатку це була будівля епохи Відродження. Потім замок був перебудований в стилі бароко в 17 столітті під керівництвом італійського архітектора Доменіко Мартінеллі. У доступних для відвідування інтер’єрах особливо вражають багаті фрески та ліпнина стелі. Також доступна замкова каплиця Святого Хреста, яка стала останньою завершеною частиною будівлі в 1769 році.
Могила Миру
Сьогодні на Працкому пагорбі стоїть пам’ятник — “Могила миру”. Він створений між 1910 і 1912 роками за ініціативою священика Алоїза Словака як перший пам’ятник миру в Європі. Мав бути відкритий у 1914 році, але на заваді відкриттю Могили Миру стала, звісно ж, І Світова війна. Тож офіційного відкриття пам’ятка примирення була відкрита вже за Чехословаччини у 1923 році. Нині унікальний пам’ятник та музей поруч із ним перебувають на реконструкції.
Квадратна піраміда побудована з бутового каменю в стилі модерн. Вона нагадує старослов’янський курган, і увінчана десятиметровим старослов’янським мідним хрестом. Цікаві також рельєфи з християнськими мотивами. У допоміжному музеї ми можемо побачити унікальну постійну експозицію «Битва трьох імператорів». Зовні пам’ятник позначають чотири меморіальні таблиці — чеською, російською, німецькою та французькою мовами на честь воїнів, які поклали свої життя тут за інтереси своїх імперій.
Мир росіяни бачили по-своєму
Але найкмітливіше око помітить різницю. Чеський, французький та німецький тексти є ідентичними і звучать так: “На пам’ять австрійських, російських та французьких воїнів, які загинули у битві біля Славкова у Брна (Аустерліца) 2 грудня 1805 року”. Лише таблиця російською мовою виглядає дещо новішою і відрізняється текстом: тут ні ворожі французькі, ні союзницькі австрійські воїни не згадані, а лише “русскіє”. І наче час пройшов, історичні рани мали б загоїтися, Франція замість ворога на початок ХХ століття стала союзником Російської Імперії за Антантою, а Австрія – навпаки – ставала ворогом. Тисячі загиблих воїнів, похованих чи закопаних як завгодно у довколішніх лісах, через сотню років отримали спільну, рівну для всіх, “Могилу Миру”. Але — ні, росіяни вважали за потрібне показати вищими за всіх інших. “Будівництво Могили Миру фінансували всі сторони конфлікту. Але російська сторона за свою найбільшу частку вимагала, щоб напис російською мовою згадував тільки російських загиблих”, – говориться у офіційному поясненні “Музею Брненська”. Певно, віра не дозволяла російським православним священникам молитися за упокій чужих воїнів. Ось такий він, “русскій мір” на Могилі Миру.
Читайте також: Магістр Ян Гус і сьогодні актуальний, але феміністки б знепритомніли від його творів
