Чехія, Словаччина, Польща. Країни, які з перших днів повномасштабного вторгнення стали прихистком для мільйонів українців. Але зараз тут усе частіше чуємо знайомі фрази: «українців забагато», «нам теж важко», «може вже досить допомагати?». У публічному просторі з’являються «миротворчі» заяви, які насправді повторюють кремлівські меседжі — тільки під виглядом турботи про «власні інтереси». Їм допомагають численні фейки, які поширюються в інтернет-просторі.
Саме тому ми — три українські редакції: “ProUA” (Прага), “Наш вибір” (Варшава) та “Новини зі Словаччини”(Братислава) — об’єдналися і запускаємо спільний проєкт, у межах якого будемо щотижня викривати фейки, маніпуляції та наративи, що спотворюють реальність про Україну та українців у цих країнах.
Чехія
Пропаганда на російський або фашистський лад
У Чехії посилюється антиукраїнська риторика, яку активно просуває Томіо Окамура, лідер праворадикальної партії SPD. Він – один із головних чеських борців із мігрантами та меншинами. Ледь не щодня звинувачує у чомусь українців — нібито у війні, у паразитуванні на чеському бюджеті, небажанні інтегруватися тощо. Він каже, що переживає про інтереси чеських громадян, а українцям треба давати “нуль крон”. Також дедалі частіше він виправдовує російське вторгнення в Україну. Його висловлювання дедалі більше нагадують риторику російських пропагандистів — Соловйова, Скабєєвої та інших.
Цікаво, що радикальними заявами щодо іноземців в Чехії (зокрема українців), політик суперечить сам собі. 14 років тому він у своїй книзі “Мистецтво владарювання” критикував Росію як “небезпечного ворога”, а також підтримував інтеграцію мігрантів. У 2011 році Окамура — сам тільки наполовину чех, а наполовину — японець, став натхненником конкурсу краси “Міс Експат Чехія”. Тут обиралася найкрасивіша іноземка, яка проживала на той час в ЧР. Цілями конкурсу було “руйнуванню упереджень щодо іноземців та усвідомленню причин міграції на прикладі конкретних людей”. Тобто весь отой “набір мультикультурних фраз”, який сьогодні завзято критикує той самий Томіо Окамура.
Чехи насправді українці?
Паралельно у Чехії розгорівся скандал навколо шкільного підручника, де згадується, що слов’яни прийшли на територію ЧР з території нинішньої України. Частина політиків та користувачів соцмереж обурена, мовляв, це “українізація чеської історії”. Депутат партії PRO Ріхард Перма написав на своїй сторінці у Facebook: «Дітей вчать, що ми родом з України, тому ми насправді українці, а не чехи. Вони переписують спогади дітей, а батьки або не знають про це, або їм байдуже».
Фахівці спростовують звинувачення опозиційних політиків. Відомий чеський історик Ян Рихлік, експерт із сучасної історії слов’янських народів, у коментарі для CNN Prima NEWS підтвердив, що така версія має під собою наукове підґрунтя. Про походження слов’ян з території сучасної України йдеться у багатьох наукових джерелах. Зокрема, „Dějiny zemí Koruny české“. У вступних розділах, присвячених найдавнішому періоду, зазначено: “Слов’яни прийшли на нашу територію впродовж VI століття, ймовірно, з району між Дніпром і Віслою”.
Це підтверджує: дезінформатори навмисно розповсюджують емоційні пости, аби посилити антиукраїнські настрої серед чехів.
Маніпуляції з “історичним Кримом” та порівняння захисту України з “розпалюванням війни”
“Свобода висловлювань — це не свобода спотворювати факти”. Такими словами можна підсумувати недавній скандальний виступ іншого чеського політика Їндржіха Райхла. В дописі у Facebook він поставив під сумнів незаконність російської анексії Криму. Його тези теж повторюють поширені російські наративи, які вже не раз спростовані документально.
Ключова теза Райхла — що кримський “референдум” був справжнім виявом волі мешканців півострова. Проте він замовчує, що: голосування відбулося 16 березня 2014 року, через три тижні після вторгнення російських військ. Крім того, на дільницях не було міжнародних спостерігачів, зокрема ОБСЄ, участь якої була заборонена Росією. І на бюлетенях навіть не було варіанту залишитися у складі України.
Ці дані підтверджують і звіти ООН: голосування відбувалося в атмосфері тиску, військової присутності та інформаційної ізоляції. Російська армія захопила ключові об’єкти на півострові ще до так званого “референдуму” — а це порушення Статуту ООН, який забороняє використання сили проти територіальної цілісності іншої держави. Про міжнародне право чехам нагадує видання Manipulatori.
На завершення Райхл звинувачує чеських політиків у “розпалюванні війни” тим, що вони підтримують Україну. Така риторика знецінює факти: бо саме Росія розпочала повномасштабне вторгнення, яке призвело до десятків тисяч загиблих цивільних, мільйонів біженців, масових воєнних злочинів (зокрема в Бучі, Ірпені, Маріуполі).
Польща
Українські організації та активісти у Польщі – під прицілом дезінформації
Останніми місяцями українські організації й активісти у Польщі стали мішенню скоординованих дезінформаційних атак.
У березні мерії кількох польських міст отримали листи нібито від голови варшавського фонду «Український дім» Мирослави Керик із проханням підтримати виборчу кампанію одного з кандидатів у президенти Польщі. Згодом у мережі з’явилися фейки – дописи про збір коштів на ці цілі. Фонд спростував повідомлення і заявив про спробу втягнути організацію у політичну боротьбу і підсилити антиукраїнські настрої.
У травні мішенню стало Об’єднання українців у Польщі – поширювалися чутки про буцімто плани встановити пам’ятник УПА біля Перемишля. Організація спростувала це і назвала частиною кампанії зі штучного розпалювання ворожнечі.
У обох випадках дезінформацію супроводжували фейкові сайти, що імітували справжні ресурси організацій.
Кілька тижнів потому аналогічна атака відбулася проти одного з найбільших польських фестивалів української культури — «Українська весна» у Познані. Зловмисники створили підроблені сайт і Facebook-сторінку, де оприлюднили фальшиву програму з нібито участю відомих польських артистів. Фейки активно просували в мережі, що викликало обурення у згаданих артистів і глядачів.
5 червня стало відомо про фейкові акаунти співзасновниці фестивалю та громадської активістки Марії Андрухів. Від її імені з фейкових сторінок, що повністю дублювали справжню сторінку у facebook, надсилалися повідомлення з погрозами та претензіями польським громадським діячам.
На момент публікації більшість фейкових сторінок уже заблоковано, про інциденти зголошено у відповідні органи. Організації закликають не поширювати неперевірену інформацію та дотримуватися інформаційної гігієни. Метою таких атак є, зокрема, посіяти недовіру між поляками та українцями.
Російські фейки про «передачу Волині Польщі»
Російська пропаганда поширює дезінформацію про нібито підготовку «передачі Волині Польщі». У мережі публікують фейкову мапу, де Волинська область позначена як польська територія.
Російські медіа та Telegram-канали стверджують, буцімто серед учнів та студентів Інституту Польщі при Волинському національному університеті імені Лесі Українки поширюється ця мапа. Також йдеться про зустрічі, де нібито обговорюється «єдина ідентичність» і виховання молоді в дусі зближення з Польщею. Росіяни згадують імʼя Світлани Зінчук – голови Спілки вчителів польської мови Волинської області – як джерело цієї мапи.
Завідувачка кафедри полоністики ВНУ Світлана Сухарєва спростувала ці твердження. Вона пояснила, що Інститут Польщі – не окрема установа, а ініціатива трьох координаторок наукової співпраці між Україною та Польщею. Інститут не має учнів чи студентів, а Світлана Зінчук ніколи не була його учасницею. Фейки спростувала і сама Світлана Зінчук. Вона заявила, що вже давно на пенсії, у ВНУ не працює й викладацькою діяльністю не займається.
Центр протидії дезінформації також назвав заяву вигаданою. У повідомленні відомства йдеться, що карта існує лише у російських джерелах, а мета фейку – посіяти недовіру між українцями та поляками, дискредитувати співпрацю двох країн і вплинути на настрої перед другим туром виборів у Польщі.
Націоналісти у Польщі маніпулюють рішенням суду, закликаючи знімати прапори України та ЄС
У польських соцмережах шириться відео, в якому закликають громадян знімати з будівель прапори України, ЄС, ЛГБТК+ та інші «непольські» символи, стверджуючи, що це нібито дозволено рішенням Апеляційного суду у Вроцлаві. Насправді ж суд не ухвалював жодного рішення, яке дозволяло б такі дії.
Йдеться про маніпуляцію справжнім рішенням суду, яке не стосувалося дозволу знімати прапори, а було пов’язане з інцидентом 2022 року. Тоді політик Марчін Б., колишній кандидат до Сейму від «Конфедерації», зняв український прапор із будівлі міськради Єленя Гура і викинув його в смітник. У жовтні 2024 року суд першої інстанції визнав його винним у зневазі до національного символу, а в травні 2025 року Апеляційний суд підтвердив вирок, однак умовно закрив справу без покарання.
У рішенні суду зазначалося: зняття прапора з будівлі й викидання його в смітник – це зневага. Але якщо людина просто зніме прапор і передасть його посадовцю, це не підпадає під кримінальну відповідальність за «зневагу». Це аж ніяк не означає, що такі дії є законними – суд узагалі не оцінював правомірність зняття прапорів.
Відео, яке шириться мережею, ймовірно створене за допомогою ШІ – голос диктора та обличчя чоловіка виглядають неприродно. Автори стверджують, що «кожен має право зняти іноземний чи “непольський” прапор з держустанови», що є відвертою дезінформацією.
Вже 30 травня з’явилося відео, як двоє чоловіків знімають український прапор з адміністрації у Гданську. Судячи з хештегів, це зробили прихильники ультраправого політика Гжегожа Брауна, відомого своїми антиукраїнськими та ксенофобськими заявами.
Словаччина
Не лише витрати: як присутність українців впливає на словацький бюджет?
Офіс віцепрем’єра з питань плану відновлення та економіки знань у травні цього року оприлюднив документ, у якому детально проаналізовано витрати Словаччини на підтримку українських біженців та економічні вигоди від їхньої присутності.
Разом із цим, з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в соціальних мережах активно поширюються дезінформаційні фейки про українців, які нібито “живуть коштом місцевих”. Однак офіційні дані свідчать, що реальна ситуація кардинально інша.
“Українці, які працюють у Словаччині, підтримують економіку не лише через сплату податків і соціальних внесків, але й через споживання товарів і послуг”, — зазначається в урядовому звіті.
За даними уряду Словаччини, станом на червень 2025 року понад 130 тисяч українців мають статус тимчасового притулку. За період із 2022 до 2024 роки країна витратила на підтримку українських біженців 509 мільйонів євро, переважно на житло та освіту. Значну частину коштів компенсували європейські фонди — близько 424 мільйонів євро.
Українці активно інтегруються у словацьке суспільство та сприяють економіці. Наприкінці 2024 року на словацькому ринку праці було зареєстровано близько 45 тисяч українців. Лише за 2024 рік сума сплачених українцями податків сягнула 217 мільйонів євро, а у 2025 році прогнозується зростання до 231 мільйона євро.
Загалом надходження від українців за період 2022-2024 роки становить 439 млн євро, з огляду на компенсації з боку ЄС — присутність біженців приносить Словаччині економічну вигоду.
Більше читайте у матеріалі за посиланням.
Фейки, що живуть роками: хто винен в окупації Чехословаччини у 1968-му?
Уже третій рік поспіль у Словаччині циркулює дезінформаційний наратив про те, що за радянську окупацію Чехословаччини у 1968 році відповідальні українці. Ці фейки регулярно з’являється в соцмережах, проросійських групах та навіть у політичних виступах. У травні 2025 його знову озвучив міністр оборони Роберт Каліняк, інформує Dennik N, заявивши: “Українець Брежнєв вирішив про окупацію Чехословаччини”. Міністр намагався аргументувати, що він не пов’язує минуле з теперішнім і також не звинувачує Україну у вторгненні 1968 року, хоча, за словами Каліняка, його нібито спричинили українці. Про це також писало і видання ProUkrainu.
Такі твердження створюють небезпечний прецедент — вони відвертають увагу від історичної відповідальності Росії та кидають тінь на Україну й українців, які сьогодні є частиною словацького суспільства. У цьому наративі українців намагаються показати не як жертв, а як співучасників радянських злочинів.
Ким був Брєжнєв?
Цього року на це відреагувала сторінка громадської організації Hoaxy a podvody (“Фейки й шахрайства”), яка регулярно публікує розвінчання інформаційних маніпуляцій.
Леонід Брежнєв справді народився в місті Кам’янське (сьогодні це територія України), але у 1906 році це була частина Російської імперії, а згодом — УРСР, яка не мала політичної автономії. Сам Брежнєв у своїх мемуарах 1979 року називав себе росіянином “Я — руський, пролетар, спадковий металург”. Рішення про вторгнення ухвалювало не Брежнєв одноосібно, а Політбюро ЦК КПРС, колективний орган з 11 членів, більшість з яких були етнічними росіянами. Українська РСР у 1968 році не мала суверенітету чи армії, оскільки сама перебувала під контролем Москви.
Ще у 2022 році офіційна сторінка МВС Словаччини з викриття фейків і шахрайських схем заявила, що цей наратив — частина ширшої проросійської пропаганди, яка не лише заперечує злочини СРСР, але й використовує історію для виправдання нинішньої агресії проти України.
Проєкт співфінансується урядами Чехії, Угорщини, Польщі та Словаччини в межах грантів Вишеградської групи від Міжнародного Вишеградського фонду. Місія фонду — підтримувати ідеї сталого регіонального співробітництва в Центральній Європі.
