У Бібліотеці Вацлава Гавела в Празі увечері 2 грудня відбудеться зустріч з колишнім в’язнем донецького концтабору «Ізоляція», журналістом і письменником Станіславом Асєєвим. Водночас презентуватимуть і роботу його фонду «Ініціатива справедливості». Бібліотека проводитиме захід у співпраці із Форумом культур, товариством “Людина в скруті” та посольством України в Чехії.
Фонд «Ініціатива справедливості» (JIF) допомагає знаходити російських та проросійських терористів і колаборантів, котрі вбивали, катували й ґвалтували українців. «Ідея проста: ніхто не може приїхати до України, зґвалтувати її жінок, катувати чоловіків – та поїхати назад до російської федерації, гадаючи, що йому це минеться. Почав думати, як дотягнутись до тих, хто не спить у Києві на дивані, а десь в окупації чи в росії. За основу взяв американську державну практику виплати винагороди за інформацію про терористів», – розповідає Асєєв.
Злочинців потрібно шукати і карати
Зустріч і презентація фонду відбудуться 2 грудня о 19.00 за адресою Островні 13 у чеській столиці. Розмову модеруватиме психолог Ростислав Прокоп’юк. Захід відбудеться українською мовою з перекладом на чеську мову. Вхід вільний.
Фонд «Ініціатива справедливості» (JIF) був створений у вересні 2022 року. Його команда фонду працює разом із Головним управлінням розвідки Міноборони. На сайті фонду можна знайти інструменти для пожертвувань — інформатори отримуватимуть нагороду в максимально конфіденційному порядку. «JIF створюється на десятиліття: ми розуміємо, що шукати цих чудовиськ будемо стільки, скільки вони існуватимуть. Але коли росія дійде до рівня 1990 року, а росіяни стоятимуть у довжелезних чергах за самогоном, проклинаючи вже мертвого путіна — гроші за цих потвор на сайті будуть для них цілим статком. І починати треба вже зараз», – заявив Асєєв.
Структура роботи фонду така: команда, яка представлена на сайті JIF та займається публічною комунікацією проєкту; технічна команда, яка тільки формується, з аналітиків, юристів, програмістів, бухгалтера тощо; розвідники ГУР Міністерства оборони України. «Тож коли вам здасться, що JIF не на часі, просто відкрийте будь-який профайл нашого сайту – наприклад, ось цей: підозрюється у вбивстві мирного мешканця Київщини та неодноразовому зґвалтуванні його дружини у присутності малолітньої дитини. Зло повинно мати ім’я», – заявив Асєєв.
Від “русскомірного чєла” до українського публіциста
Станіслав Асєєв народився 1 жовтня 1989 року у Донецьку. 2006 року закінчив загальноосвітню школу в місті Макіївка. У 2010 році – Донецький державний інститут інформатики і штучного інтелекту, факультет філософії і релігієзнавства, у 2012 році – магістратуру Донецького національного технічного університету, факультет комп’ютерних наук і технологій. Отримав диплом магістра релігієзнавства з відзнакою. Після закінчення університету намагався вступити до лав Французького іноземного легіону. Повернувшись в Україну, змінив багато професій: працював вантажником, стажистом у банку, копачем могил, оператором у поштовій компанії, продавцем-консультантом побутової техніки тощо.
Насторожено сприймав Євромайдан, наче «іноземну мову», вважав себе «повністю русскомірним чєловєком». Та з приходом російських окупантів на східну частину Донбасу почав таємно співпрацювати із газетою «Дзеркало тижня», журналом «Український тиждень» та «Радіо Свобода» під псевдонімом Станіслав Васін. За словами однокурсника Станіслава, колишнього народного депутата Єгора Фірсова, Асєєв вважав своїм журналістським обов’язком залишатися в Донецьку і об’єктивно описувати події: «Не всі можуть знати, що відбувається на території окупованого Донбасу, не всі можуть описувати ту ситуацію, яка там відбувається. А Стас міг і описував».
Полон
Він вийшов на зв’язок з колегами 2 червня 2017 року. Його місцезнаходження не було відоме, в квартирі був обшук, на дзвінки Станіслав не відповідав. Через півтора місяці, 16 липня 2017 року проросійські бойовики повідомили, що блогер затриманий за звинуваченням у «шпигунстві». Протестне голодування Станіслав розпочав з 1 липня 2018 року. 22 жовтня 2019 року бойовики заявили про «засудження» Станіслава так званою «прокуратурою ДНР» до 15 років ув’язнення. 29 грудня 2019 року був визволений з полону в рамках обміну «76 на 127». Разом з ним було визволено журналіста Радіо Свобода Олега Галазюка (псевдонім Мирослав Тямущий).
Після визволення Станіслав займався питаннями прав бранців нелегальних тюрем в росії та на окупованих нею територіях. 29 січня 2020 року Асєєв виступив із промовою у Раді Європи, де попросив країни-учасники ради натиснути на Росію задля звільнення полонених. 15 лютого 2020 року журналіст виступив на Мюнхенській конференції з безпеки, де розповів про нелюдське поводження з ув’язненими з боку російських окупантів. 14 лютого 2020 року Станіслав Асєєв зустрівся із групою американських сенаторів в офісі “Радіо “Свобода” у Празі і обговорив питання звільнення решти ув’язнених на окупованому Донбасі.
Шлях до світлого шляху
Головним прозовим твором є його автобіографічний роман «Мельхіоровий слон, або Людина, яка думала». У романі розповідається про історію життя автора в реаліях українського політичного та духовного середовища. Багато уваги приділяється війні на Донбасі крізь призму філософських оцінок і висновків автора. За словами головного редактора журналу «Юність» Валерія Дударєва, «його погляд на світ не журналістський, не письменницький – він юний філософ. На сторінках роману Станіслав вивертає себе навиворіт, показує світ маленького міста, війни, що розірвала країну навпіл». Також є автором збірки віршів та прози «Шостий день», драми «Андерхільські відьми», публіцистичної збірки «В ізоляції», багатьох статей та репортажів у пресі. У серпні 2020 року Станіслав отримав німецьку премію «Вільна преса Східної Європи», а 3 листопада 2020 року – став лауреатом премії Національної спілки журналістів України за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка.
Після виходу із російського донецького концтабору під назвою “Ізоляція” Станіслав написав та видав книгу “Світлий шлях”. Саме на цій вулиці знаходиться ця жахлива тюрма. “Ізоляція” – таємна в’язниця, розташована в окупованому ще у 2014 році росією Донецьку. Раніше тут був завод, потім – арт-центр. Але бойовики митців вигнали і перетворили це колись світле різнокольорове місце на жахливий концентраційний табір. Упродовж існування «Ізоляції» у якості в’язниці через неї пройшли сотні людей, більшість з яких зазнавали зґвалтувань, тортур електричним струмом, принижень людської гідності й тяжких примусових робіт біт. Відомі факти вбивств в’язнів «Ізоляції». Тут, «на підвалі», могли зустрітися полонені українські військові із «ополченцями днр», які чимось не вгодили керівництву «республік», активісти з чиновниками, немало було й випадкових жертв. Жодна правозахисна місія чи організація не мають доступу на цю територію, яка функціонує під контролем російських спецслужб.
Концтабір сучасних днів
Книга журналіста Станіслава Асєєва «Світлий Шлях: історія одного концтабору» була надрукована у «Видавництві Старого Лева». Автор розповідає про своє перебування у полоні, куди він потрапив за сфабрикованими звинуваченнями «у шпигунстві» у травні 2017 року та був звільнений 29 грудня 2019 року за обміном. Книга розкриває неприховану правду про полон, який стирає межі між людськими почуттями. Життя вирує на сусідній вулиці, але за стінами стають буденністю тортури. Книга – про людську жорстокість, яка не має меж.
Історія, написана Станіславом Асєєвим, шокує не лише своїм змістом: події відбуваються зовсім поряд – в підвалах окупованого Донецька у наші дні. «Сучасний концтабір просто у центрі Донецька, про який йдеться у книзі, вмонтовано у війну – і все ж мова принципово про інше. Кількість страждань та жорстокості, які відбуваються у таємній тюрмі МГБ, ставить питання про те, чи існує межа, яку людина переступити не здатна. Катування електричним струмом, пісні полонених при цьому, зґвалтування та гавкіт людей під нарами – можуть здатись нічим на фоні звикання до цього. Останнє страшніше, коли особистість живе лише помстою, а в іншому не відрізняє себе від тварини. Але «Ізоляція» – таємна в’язниця катів – ще й інкубатор сенсів: у постійному шоку та стресі людина має визначитись, що для неї дорожче: крихке існування або тверда смерть», – розповідає автор.
З тюрми у локдаун
Щоб вижити в пеклі концтабору, журналіст Станіслав Асєєв написав цю книжку – відверту, емоційну, глибоку, в якій питань більше, аніж відповідей, бо життя людей після звільнення з полону назавжди розділяється на «до» і «після». Частина матеріалів була написана ще у полоні та дивом була вивезена за межі місця ув’язнення, інша ж – були відтворені автором у пам’яті після звільнення. Назви розділів книги говорять самі за себе: «Абсолютне зло», «Безумство чи норма?», «Синя лампа: вбити себе чи ні?» «Тортури: як це було», «Я зламався», «Секс в Ізоляції», «Голодування – не вихід», «Досвід смерті і свобода», «Чому не було бунту»… Книга містить деякі прозові твори автора, есе й п’єсу на дві дії «Христос в Гулагу» – про прихильника «русскава міра», якого цей «мір» і кинув «на підвал», але він і далі вважав, що все це правильно і «по-іншому не можна», і виправдовував своїх катів.
До речі, значну частину роботи над книгою Станіслав провів у Празі, де три весняні місяці 2020 року перебував на реабілітації. Він дещо розповідає у книзі про це. Його чеська програма передбачала заняття спортом, виїзди за місто, відвідування культурних локацій і роботу із психологом. Однак через несподіваний локдаун доступною стала тільки робота із психологом, однак Станіслав і від нього відмовився. Йому ставало легше від простих прогулянок містом, де нічого не нагадувало про війну. Книга викликала травматичні спогади, але в цілому стала потужною наративною терапією.
Участь у празькій виставці до незалежності
Прагу Асєєв відвідував ще кілька разів. Наприклад, 14 серпня 2021 року на празькій вулиці На Пржікопі відбулося відкриття фотовиставки «Україна – 30 років свободи». Виставка відбувалася під патронатом мера чеської столиці Зденєка Гржіба у самому центрі Праги і тривала два тижні. Виставку відкривав тодішній посол України в Чехії Євген Перебийніс. Він наголошував, що проголошення Україною незалежності було ключовою подією в історії Європи. Воно завдало вирішального удару по радянському тоталітарному режиму, пришвидшило демократичні зміни в регіоні. Тоді у відкритті виставки взяв участь і Станіслав Асєєв. Він висловив переконання, що на тимчасово окуповані росією території України також невдовзі повернеться свобода.
Організатори тоді представили фотографії понад 30 авторів з України та Чехії, які документували найважливіші моменти новітньої історії України. Тут були і гордості, і радості, і звитяги, але також смуток та втрати, які українці прожили за тридцять років. Також йшлося про події, які згуртували народ і сформували державу. Окремі стенди присвячено історії чесько-українських взаємин, зокрема, ролі в них Вацлава Гавела, найяскравішим моментам з життя чеських українців. У підготовці виставки були використані документальні фотографії агентства “Укрінформ”, Управління зв’язків з громадськістю Збройних Сил України, фотобанку Ukraine UA та проекту Ukraїner, роботи українських фотографів Олександра Клименка та Олексія Фурмана, світлини з особистих архівів активістів Давіда Конечного, Ксенії Майзнерової, Зоряна Кіся, Катерини Скрипник, Олега Белякова та інших.
Читайте також: росія погрожує українським журналістам
