В одному з празьких кінотеатрів — BioOko — уже більше року регулярно показують українські фільми. Щомісяця глядачам пропонують нову українську стрічку. Так 6 грудня покажуть драму “Дике Поле”, а на Різдвяні свята — сімейний пригодницький фільм “Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке”.
Ми поспілкувалися з Володимиром Володіним, який ініціював і продовжує креативно продюсувати покази українських фільмів у “BioOko”. Говорили про інтерес до українського кіно замість російських режисерів, особливості організації показів та плани на майбутні фільми.
Кінотеатр “BioOko” знаходиться у Празі 7 в районі Голешовіце (Holešovice). Його назва походить від старшого терміну для позначення кінотеатру “біограф” та слова “око”. У кінотеатрі показують фільми з маспрокату та авторське кіно. Також тут є популярний бар та регулярно організовують виставки або виступи цікавих спікерів.
Почнемо з того, скільки фільмів уже було показано, і скільки ще планується?
Ми вже цілий рік проводимо кінопокази, тобто вже показали мінімум 12 — з розрахунку раз на місяць. І у нас в планах ще багато показів. Хоч на самому початку я і переживав, що фільми закінчаться, але у нас є ще декілька нерозкритих жанрів кіно, які ми б хотіли показати глядачам.
Як взагалі народились ідея регулярних показів українських фільмів?
Я би хотів би наголосити, що це організував не тільки я, а також мій колега Їржі Флігл, який підтримав ініціативу запустити проект. Ідея народилась влітку 2022 року. Це були четвертий-п’ятий місяць від повномасштабного вторгнення, всі були на емоціях. І так сталось, що у нашому кінотеатрі був показ документального фільму від російського режисера. Мені це було дуже неприємно, і я прийшов за нашим керівництвом, щоб якось висловити своє незадоволення. Ми дуже плідно поговорили на цю тему — це був не конфлікт, а саме плідна дискусія на тему.
Хочу уточнити: як могли показувати документальний фільм російського режисера у Празі у 2022 році? Чи авторсвто було якось завуальовано?
Було певне завулювання. Я подивився цю документлку, щоби сказати: “Не варто це робити, не варто показувати фільм”. Там були деякі наративи про хороших росіян, які я, як українець бачив, і хотів цим поділитися зі своїми колегами. Врешті цей фільм показали, але після цього більше не організовували жодних показів російських фільмів, чому я дуже радий.
Під час цієї дискусії ми дійшли висновку що коли тривала хвиля підтримки України, було би класно показати це і у нашому кінотеатрі. І якраз Їржі, про якого я згадував, сказав, що у нього була ідея зробити цикл українських фільмів, але він не знав, з чого почати.
І ми почали з того, що у мене є список фільмів, які можна було б показати; я знав, як можна було через дистриб’юторів знайти шляхи домовитись про покази. Ми скооперувались і домовились про те, що наш перший фільм буде “Стоп-Земля”.
Нещодавно цей фільм ви показували повторно, так?
Показували, коли якраз був рік нашому проекту українських фільмів, і я думав: ми в жовтні показували перший фільм “Стоп-Земля”, і буде доречно показати ще раз, з чого почався шлях.
Чи ходять люди на покази? Це скоріше українці, чи чехи також? Кого більше?
Ходять, і більше все-таки українців. Я би, напевно, брав у співвідношенні 80/20: 80% — це українці, наші тимчасові переселенці або люди, які вже багато років тут живуть; а 20% — це чехи та іноземці.
У чому, на Вашу думку, полягає мотивація кінотеатру? Можливо, вони хочуть підтримати українське? Або це бізнес і фінансова мотивація? Чи цей кінотеатр в принципі відкритий для усіх нових ідей?
Я думаю, що це, насамперед, цінності, які у нас співпали. Це солідарність з Україною та підтримка. Можливо, це має певний фінансовий успіх, адже люди ходять на покази. Я б не сказав, що це дуже великі гроші, але попит є — і це вже добре. І третій момент: ми ж артове кіно, тобто ми показуємо різноманітні фільми. Українське кіно, мейнстрімове, документальні фільми на різну тематику, феміністичне кіно, кіно про подорожі.
Який ви отримуєте зворотній звʼязок від людей, котрі приходять на українські фільми?
На перших показах у мене та у гостей були такі відчуття, що ми знову вдома. Особливо коли ми дивимося початок “Мої думки тихі” або “Ольга” — там початок фільму був знятий у Києві. Я сам з Ірпеня, тобто Київ — це мій другий дім. Тобто є відчуття, що ти вдома, навколо тебе українці, ви бачите на екрані кінотеатру рідне місто, а для когось просто столицю — у будь-якому випадку, щось рідне.
А від іноземців чув такі відгуки, що було дуже цікаво дивитись на жарти, які вони не розуміють — хоч і з субтитрами — та спостерігати нашу реакцію. Вони дізнаються про нашу сучасну культуру, сучасний кінематограф. Для мене це така платформа для народження діалогу між іноземцями та українцями. Я дуже пишався, що це виходить.
Фільми, як правило, показують українською з яким субтитрами?
Англійськими та чеськими. Коли є можливість, ми показуємо два ряди субтитрів.
Чи бувають після фільмів якісь дискусії та обговорення? Чи це суто кінопокази?
Бувають і дискусії. Останнім часом не дуже часто, але я стараюсь писати продюсерам, режисерам або акторам фільмів, щоби вони могли доєднатись до нас по відеозвʼязку і глядачі могли з ними поспілкуватися, поставити своє питання щодо фільму.
Тобто це, по суті, інтерактив.
Так, в залі сидять близько ста людей, підключається режисер, актор або продюсер, і йому ставлять питання. Часто питають, що мав на увазі той чи інший персонаж, або про певний незрозумілий момент. Чи залишився герой наприкінці живим, чи ні. Люди люблять ставити питання стосовно сюжету
У яких фільмів вдалося організувати такі дискусії?
Якраз після першого фільму “Стоп-Земля” з режисеркою Катериною Горностай була дискусія. Перед показом фільму “Носоріг” я писав Олегу Сенцову. Я знаю, що він на фронті, але думаю — спробую про всяк випадок. До речі, пан Сенцов відповів мені найшвидше серед усіх гостей. Прямо з фронту у Facebook мені відповів, що, на жаль, не може. І я такий: “Розумію”. Ми спілкувалися з Віталієм Салієм — це головний актор фільму “Я працюю на цвинтарі”.
Ви згадували, що в залі сидить близько ста людей. Тому хочу уточнити: скільки зазвичай глядачів приходить на показ? Чи є якісь більш або менші популярні жанри?
В середньому до нас ходить від 100 до 150 людей. Найбільше людей прийшло на “Люксембург, Люксембург”, бо це був хіт цього року, люди на нього дуже чекали.
Найменше прийшло на “Погані дороги”. Це дуже важкий фільм, і я це розумів. На момент перегляду у мене було відчуття, що я дарма це зробив. Але по реакціях людей… Деякі були мені дуже вдячні, що ми показали цей фільм. Прийшло ало людей, але це також було зумовлено умовами прокату. Я тоді вперше зіштовхнувся з тим, що влітку взагалі менше людей ходить в кіно. Це був червень, і мені сказали, що якщо в червні я зміг привести 70-80 людей, то це все одно досить.
Ми зараз разом із Їржі будемо потихеньку вводити до програми більше фільмів на воєнну тематику, і я розумію, що це буде важко бачити — і для українців, і для іноземців.
Як ви обираєте фільми?
Я обираю на власний розсуд. Слідкую за тим, що зараз популярне в Україні, що виходить на фестивалях, читаю twitter наших режисерів — Нарімана Алієва, Катерини Горностай та інших — і цим керуюсь. До того ж я сам дуже сильно люблю кіно.
На Різдво ми плануємо показувати “Пекельну Хоругву” — це сучасна різдвяна казка, знята в Україні, з козаками, з нашою культурою, козацькою міфологією.
А наскільки просто або складно домовитися за права прокату? Наприклад, коли фільм виходить на великі екрани в Україні, то чи може така умовно маленька ініціатива як ваша домовитись про дистрибуцію?
Це залежить частково від творців фільму і від дистрибуції. Наприклад, у фільму “Довбуш” премʼєра була одночасно в Україні, Чехії, Німеччині та в інших країнах Європи, була узгоджена дистрибуція. З “Люксембург, Люксембург” це було неможливим, бо цей фільм хотів взяти участь у Карловарському кінофестивалі. А там не можна показувати фільм на території Чехії, якщо ви хочете взяти участь у фестивалі — навіть якщо поза програмою. Дистрибуція також залежить від того, чи маркетингова кампанія має на меті мати в Європі єдину дату релізу.
Чи є у вас якісь плани на майбутнє та бачення того, скільки ще буде можливість показувати українські фільми?
Ситуація дозволяє нам показувати фільми. Під час організації минулих показів я знайшов дуже багато класних контактів і крутих професіоналів своєї справи — як продюсерів, так і режисерів.
І взагалі, у нас також підростають молоді таланти. Тут у Празі у нас є нове покоління режисерів, які, я впевнений, іще себе проявлять. Ми їхні фільми теж іноді показуємо. У нас уже були покази студентських фільмів, і ще будуть надалі. Тож приходьте впевнитись, що це новий стиль.
До речі, я б сказав, що вони ідуть нога в ногу разом з європейськими та американським режисерами — за стилем, за задумом, і це дуже цікаво.
За анонсами цікавих подій у Чехії слідкуйте також у нашій афіші:
