Це сталося в Káznice в місті Брно, де колишнє місце ув’язнення перетворили на історичний і мистецький простір. Сьогодні він активно використовується для проведення виставок, театральних вистав і культурних заходів, які відображають не тільки чеське минуле, але й події та процеси, що відбуваються у світі. Завдяки творчості українських художників тепер там є і вірші про болючі події сьогодення України.
Чому в’язниця?
Історично будівля Káznice була в’язницею, що діяла ще з кінця XVIII століття. Вона мала трагічну історію, пов’язану з періодом Другої світової війни, коли тут страчували чеських патріотів. Проте зараз цей простір символізує перетворення – від місця страждань до простору, де вшановується пам’ять і відкриваються нові можливості для самовираження.
Сьогодні Káznice – це не лише історичний пам’ятник. Тут місцеві й іноземні митці можуть представляти свої роботи, зокрема й на теми війни, боротьби за свободу. Це дозволяє поєднати минуле з сучасністю, створюючи потужний культурний діалог.
Що зробила українка?
На подвір’ї Káznice на будівлі можна побачити розписані зачинені вікна. Це поезія Вікторії Амеліної прикрашає жіночу частину колишньої в’язниці, а молодого поета Артура Дроня, який нині захищає України на фронті, розташовані на чоловічій стороні. Українські рядки чеською мовою.
Написи зробила мисткиня Діна Чмуж, художниця з Харкова. Вона активно займається вуличним мистецтвом вже понад шість років. Останні два роки Діна також тісно співпрацює з театром. Основою її творчості є вивчення української культури, пам’ять нації та формування свідомої української ідентичності через візуальне мистецтво.
“Від початку повномасштабного вторгнення я почала створювати серію робіт під назвою “поетичне маркування міста”. Це українська поезія різних авторів, яку я пишу на закритих вікнах будинків. У Харкові, де безліч будівель пошкоджені через постійні російські обстріли, комунальні служби швидко закривають вікна OSB-плитами. Місто виглядає так, ніби його закували в броню”, — розповідь Діни опублікована на офіційних сторінках Káznice.
Слова тих, хто загинув
Роботи української художниці переважно містять сучасну українську поезію, хоча іноді вона звертається й до віршів минулого століття, які актуально звучать і сьогодні. Особливо емоційно складно, за словами Діни, працювати з поезією тих авторів, яких більше немає серед нас. Зокрема, це вірші Вікторії Амеліної, Максима Кривцова та Володимира Вакуленка — українських поетів, які загинули внаслідок війни.
“Для мене важливо, щоб їхні слова звучали й надалі, щоб їхні голоси не були забуті. Це те, що ми можемо зробити для них — пам’ятати, шанувати та продовжувати боротьбу проти зла”, — каже Діна.
У рамках проєкту в Káznice вона обрала вірші Максима Кривцова та Вікторії Амеліної, які були використані у драматичному тексті “Сліпці”. Ці поетичні роботи переносять реалії Харкова до Брна, при цьому перекладені чеською мовою, що стало для художниці першим досвідом створення мистецтва іншою мовою.
Цей мистецький проєкт було реалізовано у співпраці з театрами 3+KK та “Publicista”, а також за підтримки Магістрату міста Брна. Він є важливим кроком у збереженні пам’яті про сучасні українські події та спробою створити діалог між двома культурами через мистецтво, що об’єднує людей у часи болю й надії.
Читайте також:
