17.2 C
Czech Republic
додомуНовиниАктуальнеЯк говорити з дітьми про війну? Спецпроєкт: "Поради психолога"(Відео)

Як говорити з дітьми про війну? Спецпроєкт: “Поради психолога”(Відео)

Професійна психологічна допомога українським біженцям. Психологиня Ольга Гриценко дає поради, як говорити про війну і виводити із шокового стану дітей і підлітків. У нашому спецпроєкті: "Поради психолога"

reklama/реклама

Важливо знати, як говорити з дітьми про війну. Не можна замовчувати, варто вміти знайти підхід. ProUkrainu запустила власний відеопроєкт “Поради психолога”, в якому професійна психологиня відповідає на ваші найактуальніші запитання. Сьогодні в рубриці поширене запитання від українських мам, які опинилися зі своїми дітьми далеко від домівок на чужині: “Як впоратись дорослим зі своїми психологічними проблемами і допомогти дитині?”. Відповідає фахівчиня з кризової допомоги – Ольга Гриценко.

Як говорити з дітьми і підлітками про війну в Україні: розповідати чи замовчувати?

Зустрічаємось з Ольгою, щоб отримати консультації, техніки, поради, які б допомогли українцям оговтатись від страшної реальності, що відбувається на території України, звідки вдалося втекти жінкам і дітям до Чехії. Поради стануть у нагоді всім, хто перетнув кордони нашої країни з дітьми.

Цикл відеопорад містить найпопулярніші запитання від наших читачів. Минулого разу Ольга ділилася власною історією евакуації і відповідала на запитання: “Як не везти с собою війну з України і чи можливо це взагалі?”

  • Важко дорослим через глибоке усвідомлення того, що відбувається зараз. Але найбільше батьки зараз переживають за дітей. Їхня психіка ще тільки формується. Маленькі діти, підлітки, які не мають життєвого досвіду і їм просто страшно. На фізичному рівні проявляється цей страх, стрес. Як долати і що робити, щоб допомогти дітям, коли дорослі самі в такому ж стані?

Я б розділила дітей, які ще малі зовсім – до 3 х років, дошколят, хоча й 6 -7 років дітки вже розуміють, що таке війна. Але стосовно зовсім малих дітей – єдина і основна порада – мамі оговтатись самій.

Маленька дитина не реагує на загальну ситуацію, вона реагує на те, що відбувається з родиною

Звичайно, коли тато лишився і дитина питає: “А що там, а як там, а де тато, а коли він приїде?”.

Був такий запит на роботу з психологом, коли дитина в 3 роки почала підозрювати, а їй не розповіли, то в неї була істерика. Якщо ви відчуваєте, що ви не справляєтесь ні з собою, ні з дитиною, краще звернутись по допомогу психологічну, кризову. З малими дітьми перш за все мати повинна працювати з собою: заспокоюватись, заземлюватись.

Що говорити дітям про війну?

Про безпеку. Сказати дитині, що ми поїхали тому що зараз вдома небезпечно. Зараз ми в безпеці, тут все в порядку, ми будемо облаштовуватись на новому місті. Давай з тобою подивимось, що тут є нового, що тобі подобається? Звертайте увагу дитини на те, що ми зараз у безпеці, що ми втекли від небезпеки. Якщо чоловіки і родина лишились, що вони зараз роблять все, щоб і там було безпечно.

Про нову місцевість. Треба знайомитись з місцевістю. Робити цю місцевість своєю також. І це буде краще для дитини і для мами.

Як говорити з підлітками про війну?

Що стосується дітей старшого віку і підлітків. Підлітки вже точно знають, що відбувається. У підлітків є така вбудована річ – для них природньо бути агресивними. Я по своєму сину бачу (йому 15 років), його рятує те, що він злий, він тролить російських підлітків і іноді це робить так, що я б так не змогла. Можливо, це його спосіб оговтатись і впоратись. Підлітки зазвичай не дуже діляться. Коли вони йдуть вже до школи і асимілюються з місцевими дітьми, (зараз до шкіл пішло дуже багато українських дітей, зараз вони мають нове мовне середовище) і це їм також буде допомогати.

Що можна робити з дітьми?

По – перше: ми евакуювалися, ми зараз в безпеці і наголос на тому, що ми ЗАРАЗ в безпеці. І це буде нашим тимчасовим, або не тимчасовим домом. Але ми тут зупиняємось, тому що ми не можемо зараз повернутися, тому що там війна, там зараз небезпечно. Дитина з 7 – 8 років може це зрозуміти.

Буде набагато гірше, якщо нічого не казати, тому що дитина відчуває тривогу.

“Мені нічого не кажуть, але чомусь мене забрали з мого міста, ми чомусь їхали в тому поїзді в такому жахітті, який під обстрілами, який без світла. Я все розумію, але коли мама мовчить, коли родичі мовчать, мені ще гірше від цього”. Тому казати треба. Якщо жінка не витримує і в неї сльози з’являються, можна сказати: “Так, мені сумно, мені також боляче, але зараз ми в безпеці і ми робимо все, щоб так і далі було. І щоб там було безпечно і щоб тут було безпечно. І ми зараз тут асимілюємось”.

Режим і рутина врятують

Можна, наприклад, зробити певний режим.
Зранку ми встаємо, збираємо постіль, потрібно почистити зуби, вмитися, сходити на сніданок, піти до школи. Якщо дитина не в школі, то ходимо до магазину, робимо покупки.
Є якийсь регулярний план. Ця регулярність, ці рутинні дії допомогоають. Вони нагадують і дорослому і дитині – в мене є щось на що я маю спиратися. Це заземлення і це ознака того, що я в безпеці.

Рятуємось граючись

Ми можемо, наприклад, грати в таку гру. А давай подивимось, що тут схоже на Україну, що тут схоже на те, що вдома? Наприклад, ялинки такі ж, річка. А що несхоже? Собак немає чомусь і ми пояснюємо чому. Можливо вести зошити і записувати всі ці речі.

Можна зробити таку вправу, як “Моя карта подорожі”. Де я був, як ми пересаджувались… І це також буде нагадувати дитині, що вона здолала досить довгу і важку подорож. Пережив таке важке, але зараз дитина в безпеці. І ми на цьому наголошуємо.

Тілесний контакт і техніки

  • Тілесний контакт. Тактильний контакт – це все можливо.
  • Асиміляція
  • Рутинні дії
  • Знайомство з оточуючим середовищем

Потрібно зробити так, щоб дитина відчула, що це середовище – дружнє і згодом воно стає твоїм. Все це знижує рівень тривоги.
Є певні тілесні практики: поскакати, повідчувати, що ти стоїш, спираєшься на землю. Це називається заземлення. З дітьми можна разом це зробити. І так потихеньку матусі впораються з собою і це впливає на дітей. Це прості речі, але це потрібно робити регулярно і надавати цьому достатньо уваги. І якщо ви розумієте, що не справляєтесь самі, то звертайтесь по допомогу. Зараз є кризовий центр і в Чехії є психологи, які зараз вже працюють з цим.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах

ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
reklama/реклама