19.8 C
Czech Republic
додомуНовиниВійнаЖиття після втечі від війни: історія біженки з Краматорська та болюче питання...

Життя після втечі від війни: історія біженки з Краматорська та болюче питання “чи повертатися в Україну”

Як опинилася у Чехії, про булінг у школі та роздуми "чи повертатися" — пані Наталя поділилася в інтерв'ю редакції ProUkrainu.cz.

reklama/реклама

Хроніка подій в житті Наталі Іпатової та її родини – одна із тисяч схожих історій мешканців Донецької області. Російський наступ вони пережили двічі – у 2014-му та 2022 роках. Після повномасштабного вторгнення росії 24 лютого минулого року спочатку охопив страх і розгубленість, а далі усвідомлення, що треба рятуватися, – зізнається Наталя. Сім’я Іпатових переїхала з Краматорська до більш безпечної Полтавської області. Як же опинилася у Чехії, про булінг у школі та роздуми “чи повертатися” — історія біженки пані Наталі в інтерв’ю редакції ProUkrainu.cz.

Чому вирішили виїхати за кордон? Яка саме ситуація стала вирішальною у прийнятті такого рішення?

З Краматорську наша родина виїхала ще в березні 2022 року, коли була друга спроба окупувати наше місто. Спочатку ми до літа знаходилися в Полтавській області та чекали, що війна швидко завершиться, і ми зможемо повернутися до своєї домівки. Але війна продовжувалася, і ми вирішили, що треба виїжджати за кордон у Чехію, адже з житла, яке ми мали у Полтавській області, нас виселяли. Нам потрібно було шукати нове житло та роботу. За кордон я виїхала з донькою та чоловіком, який має звільнення від військової служби. Виїжджали на автомобілі, натовпу не було, бо ми вже їхали в липні 2022.

На які труднощі натрапили під час переїзду за кордон та пошуку притулку?

Найголовніше – це, мабуть, невизначеність. Тобто їхати в чужу країну і не знати, як далі складеться твоя доля. Ми випадково потрапили в те місто, де ми зараз знаходимося. Спочатку ми звернулися до центру біженців, що знаходиться в Ліберецькій області. Потім нас направили до кемпу – це невелике селище, де ми отримали тимчасове житло і перебували тиждень. Там нам запропонували житло в місті Залізний Брод за помірну ціну. Ми хотіли працювати, а не просто отримувати допомогу від держави, тому вирішили, що це місто нам підійде. Ось так ми зупинилися в невеличкому чеському місті. 

Як Ваша родина отримала статус тимчасового захисту?

В Чехії це робиться дуже швидко. Ми звернулися до центру допомоги українцям, там перевірили, чи немає в нас візи з іншої країни, і потім зареєстрували та видали візи. Там же отримали медичне страхування.

Наталіє, чому надали перевагу саме Чехії?

В Україні я працювала в туристичній сфері більше 10 років, тому знала вже дещо про країни. Обрали Чехію тому, що, на мій погляд, вона трохи схожа з Україною. Це слов’янська країна стосовно мови, деяких звичаїв. По-друге, тут можна знайти роботу, а скільки ще буде тривати війна – незрозуміло. І чи буде у нас куди повертатися в Краматорськ Донецької області теж незрозуміло. Тому ми шукали на довгострокову перспективу й обрали Чехію, саме тому, що тут можна легко знайти роботу, схожа мова та традиції.

На цей момент маєте роботу?

Зараз я працюю в супермаркеті “Penny”. Я — касир-продавець, тобто це праця на касі, а також в магазині розкладати товари. Працюю з жовтня 2022, тому ми на самозабезпеченні: житло, харчування.

Які питання або проблеми лишаються актуальними для вас? Ваша історія біженки — це вже рік перебування в новій країні?

Для мене найперша проблема – це недостатнє знання мови. Куди не йдеш, то завжди виникають питання, і треба вміти правильно висловити свою думку. Мова — це найперше, що тут важливо для того, щоб правильно інтегруватися. По друге, це те, що ти не на Батьківщині. Звісно, тут все добре і все гарне, але, звичайно, не так, як вдома. Батьківщина — це рідне і тепле, найкраще, що може бути для кожної людини.  

Ваша донька навчається у чеській школі? Мали труднощі адаптації?

Моя донька Катерина навчається на цей час у двох школах: українська — онлайн, яка підлаштовується під тих дітей, які навчаються за кордоном. Це друга зміна онлайн, а також у чеській школі вже стаціонарно. У чеській школі прийняли добре, але були труднощі в спілкуванні з українськими дітьми — це парадокс. Саме українські діти почали ображати, смикати за коси, наступати на ноги, говорити сварливі слова. Все це було десь 2 місяці. Мені довелося втрутитися, і після цього питання вирішилось. Стосовно інтеграції, спочатку перший урок був спеціально зроблений для українських дітей. З нами займалася вчителька чеської мови, яка вже проживає більше 20-ти років у Чехії й навчає дітей чеської. Потім дитина самостійно перейшла на звичайне чеське навчання і добре вчить мову та інші предмети. Досягнення має гарні.  

Ваша родина планує повертатися в Україну?

Це важке питання, тому що ми проживаємо у великому місті. У Краматорську 200 тисяч населення. Ми мали гарну роботу — як мій чоловік, так і я. Але повертатися хотілось би, якщо наше місто буде українською територією, російську територію ми не хочемо. Адже саме цього ми дуже боїмося, бо це вже друга спроба окупувати наше місто. Зараз чекаємо на нашу скорішу перемогу!

Авторка інтерв’ю — Валерія Склярова

У рубриці “Історія біженки” читайте також:

У Донецьку та Маріуполі втратили все. Тепер дві українки відкрили кондитерську в центрі Острави

“Чехи їздять повільно, а у нас усі кудись поспішають”, – каже українка за кермом автобуса

Приєднуйтесь до нас у соцмережах

ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
reklama/реклама