Редакція ProUkraїnu розпочинає цикл матеріалів — історії українських жінок у Чехії, які зустрілися з Президентом Чехії. Серед підприємливих гостей Празького Граду були Аліна та Марина — власниці кондитерської “Royal Candy” у місті Острава. ProUkraїnu вже частково розповідала історію мами та дочки із Маріуполя. Майже рік, як працює їхня цукерня. За цей час вони встигли отримати два штрафи, дати десяток інтерв’ю чеським медіа та проконсультувати українців про бізнес за кордоном.
Перший торт у Чехії спекла в знак подяки
Марина ранок 24 лютого 2022 року зустріла під вибухи ракет у Маріуполі. Навчена гірким досвідом 2014 року в Донецьку, звідки родом, разом із сином почали тікати з міста до західних регіонів України, залишаючи позаду квартиру, приміщення для кав’ярні, обладнання на сотні євро, кілограми продукції та інгредієнтів.
“Я віддала свої ключі сусідці, щоби вона змогла забрати їжу та воду з холодильників і роздати людям. У мене завжди були великі запаси всього, наприклад, 100 кілограм шоколаду, кілограми бісквітів, масла… Та вона не наважилася це зробити, бо совість не дозволила брати щось із чужого помешкання, вирішила приберегти все для нас, якщо ми повернемося. 14 березня я отримала фото знищеного дому, приліт був у мою та сусідки квартири. Тоді я вирішила, що поїду з України, але про це вже сусідка не дізнається”, — згадує Марина.
В Остраві Марині з донькою Аліною почали допомагати чехи. Жінка розуміла, що хоче віддячити за все добро, й найкраще, що могла зробити — це спекти торти із вдячності. Це було дуже важко емоційно, бо слід було закупити все заново. І прийшло болюче розуміння, все, що вона мала, згоріло в Україні. Проте якраз ці перші десерти допомогли їй не опустити руки й продовжувати працювати та розпочати навчання у Чехії, для того, щоби відчинити кав’ярню.
Історії українських жінок: ціна бізнесу в Остраві
Кондитерська “Royal Candy” — для когось це частина дому в чужій країні, а для когось скалка в оці. Водночас Марина стала об’єктом уваги всіх: від преси до пересічних користувачів інтернет-спільнот.
“Цукерня тільки відкрилася й про нас почали писати чеські медіа. За цей час я дала десяток інтерв’ю, а не так давно до нас звернулися із пропозицією зняти документальний фільм. Я постійно розповідаю про війну, Донецьк і Маріуполь. Я готова поділитися тим, як десятки днів місто рівняли із землею, як моя подруга 150 кілометрів тікала пішки з Маріуполя, й скільки моїх сусідів загинуло під час вторгнення, але ніхто не хоче писати про жахи війни, люди хочуть історії успіху. Після кожної згадки в пресі, ми стаємо об’єктами обговорення. Чеську спільноту, наприклад, цікавить, за які гроші ми відкрили заклад, а українську — моя мова спілкування. Відповідаю, все, що я маю, я офіційно заробила і я українка”.
Відколи кондитерська відкрилася, у Марини не було жодного вихідного, а робочий графік залежить від кількості замовлень. Тобто буває, що вона починає працювати з шостої ранку й аж до півночі. Наразі жінка зосереджена на пошуку нового приміщення, яке не може знайти вже пів року.
“Ми дуже вдячні Чехії за допомогу і підтримку, наприклад, місто проголосувало аби нам дали приміщення, а один чех-кухар поручився за нас. Проте, єдине, щоб я хотіла — це трішки пришвидшити процес. На жаль, все дуже повільно працює. Також коли ми відкривали бізнес, то найбільшою трудністю була відсутність інформації. Тобто нема з ким проконсультуватися: які дозволи потрібні й таке інше. Українці, які в Остраві давно й мають бізнес, тримаються закрито, а от чеські установи часто дають різні рекомендації, які на практиці не працюють. Одного разу ми навіть отримали штраф. Узагалі маємо вже їх два, але сприймаємо, як урок, що ляже в досвід”.
Здобутими знаннями Аліна з мамою діляться безплатно з усіма українцями. Дівчина також стала учасницею багатьох бізнес-форумів. Консультацію людям надають тепер постійно: хтось телефонує, хтось просто приходить у кав’ярню й питає, як працювати у Чехії. Також жінки діляться корисною інформацією то моментами з особистого життя в своєму Інстаграмі.
Соціалізація у Чехії, або чому не планують повертатися до України?
За даними компанії PAQ Research, більше половини українських біженців хочуть залишитись у Чехії. Не планує повертатися в Україну й родина Іванкових: вертатися нікуди, майно розбомблене, а території під окупацією. Тож в Остраві життя почали заново втретє: синові знайшли чудову школу, дочка навчається і всі працюють. У майбутньому мріють організовувати кондитерські майстеркласи, зустрічі українців та інші цікаві заходи.
“Я впевнена, що 10% українців у Остраві прийдуть на наші події, бо знаю, що багатьом потрібна підтримка. Дехто приходить і в Royal Candy, щоби просто побути між своїми, поговорити, поділитися наболілим чи радісними моментами. Проте нам потрібно більше місця і ми готові це місце ремонтувати, облаштовувати, вкладати в нього фінанси й сили, тільки б його знайти й отримати”.
Щодо соціалізації в Чехії, то Марина зізнається, що більше б хотіла вчити мову та заводити знайомства, але наразі весь її час займає робота. Та вона не жаліється, бо каже: “Моя віддушина — це торти”. Сподівається, що з часом і нове приміщення знайдеться.
“Коли ми почали говорити, всі мовчали” — про зустріч із Президентом Чехії
Коли Аліна отримала запрошення на електронну пошту, спочатку родина вирішила, що це розіграш і не знали, як реагувати. У повідомленні йшлося, що Петр Павел запрошує їх на зустріч у Празький Град. Після цього забронювали квитки, готель неподалік вказаного місця, пройшли перевірку й зустрілися з рештою українських біженців у Чехії.
“Була пресконференція, а потім Президент підходив до кожного, щоби поговорити, але коли черга дійшла до нас, всі замовкли. Адже присутні були, наприклад, з Києва, Івано-Франківська й тільки ми з Аліною з Маріуполя. Усі якось радісно ділилися відкриттям бізнесу в Чехії, як добре влаштувалися… У нас же не було такого позитивного настрою, Президент висловив нам підтримку й тільки запитав: “Маріуполь такий же, як Авдіївка?”, — я відповіла, що так. Насправді, хотілося розплакатися… Також, він наполіг, щоби ми скуштували макаруни, якими пригощали присутніх, бо знав, що я кондитер. До речі, це мій любимий десерт і вони були дуже смачні, хоч і куплені у “Макро”.
Авторка Андріана Леле
Читайте також:
“Росія страждає від синдрому жалості до себе”, – каже словак, який допомагає Україні
Чеська мова неважка: міф чи правда? Секрети розкриває вчителька чеської для іноземців Юлія Паращак
