Жовтень у Чехії називають “рůžový měsíc” — рожевий місяць. Його присвячують боротьбі з раком молочної залози. Саме в жовтні наша редакція ProUkrainu записала інтерв’ю з пані Катериною. Її історія важлива для тих жінок, які опинилися у схожій ситуації. Тому ми дякуємо за щирість та відвертість нашої співрозмовниці, бо йтиметься про рак, а говорити про це завжди складно.
Катерина приїхала до Чехії у 2022 році — як і тисячі українок, які рятували дітей від війни. Її чоловік залишився в Україні і пішов у військо добровольцем, а вже через півтора року, після звільнився і приїхав до родини в Чехію, але саме тоді життя різко змінилося. «В Україні я ніколи серйозно не хворіла. Максимум — застуда. Але вже тут, у Чехії, я випадково намацала невелику ґульку в грудях. І, як багато жінок, подумала: не болить — і добре. Це була моя перша і велика помилка. Ми багато працюємо, і мало звертаємо увагу на своє здоровʼя», — згадує героїня.
Вона відкладала візит до лікаря, поки пухлина не почала турбувати. Тоді Катерина зателефонувала до мамологічного центру в Празі. Прийом їй призначили швидко — на початку 2024 року. «Пройшла УЗД і мамографію. А у свій день народження отримала дзвінок: результати не сподобались лікарю, мене запросили на дообстеження. Уже тоді я відчула, що нічого доброго не буде», — згадує Катерина.
У центрі жінку направили далі — на операцію до празької лікарні Bulovka.
«Мене прийняла молода лікарка — усміхнена, уважна. Все спокійно пояснила, відповіла на всі питання. Саме тоді я вперше усвідомила: у моє життя прийшла хвороба, якої всі бояться. Мій організм наче «впав в кому». Я все робила на автоматі».
«Мені не довелося нічого шукати — лікарі все організували самі»
Катерина зізнається: багато хто скаржиться на довгі черги до спеціалістів, але в її випадку все було інакше. «Можливо, мені просто пощастило. Але коли ти справді хворий — тебе не залишать чекати. Лікарі самі домовлялись між собою, дзвонили мені, коли з’являвся вільний термін раніше. Це давало надію».
Після першої операції діагноз підтвердився: рак грудей. «Я не могла повірити. Молода жінка, троє дітей, інша країна, мовний бар’єр — і така хвороба. Довго нікому нічого не казала. Але потім розповіла друзям, і стало легше. Бо підтримка рідних і близьких людей — це дуже важливо для онкохворих. Це було, як ковток повітря. Я вирішила боротися, показати людям, які також впали у відчай, що життя триває. Хотіла своїм прикладом боротьби показати, що все нам під силу, що я сильна, і всі жінки сильні. Я плакала і посміхалася, сумувала і раділа. Я прийняла ситуацію і повністю довірилась чеським лікарям», — розповідає наша героїня.
«На операційному столі я почула українську мову»
Підготовка до другої операції — видалення грудей і лімфовузлів — була важкою. Але Катерина не очікувала, що саме під час операції отримає несподівану підтримку. «Я лежала на столі, хвилювалася. І раптом лікар-анестезіолог спитав: “Ви українка?” — українською мовою. Я розслабилась. Усвідомила, що не сама».
Після операції її чекали реабілітація, направлення до онколога, опромінення та гормональна терапія. «Онколога мені також знайшла хірургиня. Мені нікого не довелося шукати самій. Додаткові аналізи показали, що хіміотерапія мені не потрібна. Це було велике полегшення», — розповідає жінка.
«В лікарні всі усміхаються»
«Персонал у лікарні — неймовірний. Усі ввічливі, посміхаються, підтримують. Ніхто не дивиться косо. Я була вражена тим, як у Чехії ставляться до пацієнтів».
У палаті Катерина познайомилася з чешкою, яка бореться з раком уже п’ять років. «Я зрозуміла: найкраща підтримка — від тих, хто проходить те саме, йде тими ж стежками… Ми багато говорили, і це допомогло мені прийняти себе». Тепер пані Катерина сама відкрито говорить, аби підтримати інших жінок.
«Я не заплатила жодної крони»
«Прийняти себе після операції було важко. Здавалося, що я втратила частину себе як жінки. Але зараз я розумію: краса — не в тілі, а в тому, як ти живеш. Є спеціальні протези, білизна — ти можеш виглядати і почуватися прекрасно. Просто потрібен час».
«Я дуже вдячна чеським лікарям і системі страхування. Від аналізів до операцій — я не заплатила нічого. Усе покриває страховка. Знаючи, які витрати в Україні, навіть страшно уявити, що було б, якби хвороба застала мене там».
«Не чекайте, поки заболить»
«Хочу сказати кожній жінці: не чекайте, поки заболить. Йдіть до лікаря. Не шукайте відповіді в інтернеті — довіряйте лікарям (бо маючи один діагноз — протоколи лікування у кожної людини різні). І не бійтеся! Бо навіть після слова “рак” життя не закінчується. Раз на рік — до гінеколога чи сімейного лікаря, просіть направлення на мамографію. Пройдіть обстеження і спіть спокійно», — закликає Катерина. І пояснює: якщо в родині були випадки раку (а особливо рак грудей), ризик росте. Зараз «рак» помолодшав, і хворих набагато більше, але і позитивних результатів лікування також більше. Якщо вже маєте онкологію, головне не падати у відчай, не замикатися в собі.
Катерина каже, що зараз її тримає любов до життя, спів і в’язання.
«Спів — це дихання, а в’язання — моторика. Це те, що допомагає відновлюватись після операції. А ще — це спокій».
Наостанок вона додає: «Я бажаю всім, хто бореться, — пожиттєвої ремісії. І щоб кожен день, навіть важкий, нагадував: ми живі. І це вже перемога».
Якщо ви живете в Чехії, маєте державне страхування й не були на профілактичному огляді — запишіться. Це безкоштовно. І це може врятувати життя.
Читайте також:
Як оформити лікарняний (nemocenské) у Чехії?
Найбільша частка людей без сімейного лікаря в Чехії — це українці. Як виглядає ситуація і що робити?
