Минуло майже два роки від початку російського вторгнення в Україну. Тридцятитрирічна українська журналістка Юлія Дрозд на початку війни відчувала, що її життя розвалилося. Згодом вона знову почала відчувати ґрунт під ногами. Сьогодні вона каже, що останні 24 місяці здаються дуже коротким часом.
З осені минулого року стало складніше. Впливають песимістичні новини про заблоковану іноземну допомогу, невдалі українські військові операції на полі бою та невидимий кінець війни, сказала вона зараз у телефонному інтерв’ю інформагентству ЧТК. За її словами, в країні спостерігається напруга, в основному через мобілізацію.
“Аби ми не перетворилися на другу Сирію…”
“Я зараз найбільше боюся, щоб Україна не стала другою Сирією. Щоб люди за кордоном не сприйняли російську війну проти України як якусь постійну кризу, яка не має вирішення. Щоб вони не почали сприймати це як щось локальне. Це не локальне, це не лише про Україну», – сказала продюсерка американської станції ABC News. Бойові дії в її рідній країні – це не війна за землю чи ресурси, каже вона. «Це війна імперського мислення путіна і російської еліти проти здорового глузду Заходу. Це екзистенційна війна. Якщо ми перестанемо захищатися… нам буде кінець».
За її словами, українці дуже втомилися після двох років боїв. Вони включають і російські авіаудари по всій країні. «А ті солдати, які в окопах, може, півтора-два роки, виснажені», — зазначила вона.
У травні 2022 року, тобто через кілька місяців після початку вторгнення, Дрозд розповідала ЧТК у Києві, що деякі українці, які перші два-три місяці працювали на адреналіні, були виснажені. Водночас, за її словами, починалася “друга зміна”. Так вона описала мешканців країни, які “завмерли” на початку вторгнення, але з часом зрозуміли, що мають енергію і хочуть допомогти. За словами Дрозд, після року війни, коли бойові дії були зосереджені переважно на сході та півдні країни, люди звикли до ситуації. Зараз – через два роки – журналістка говорить про пристосування. «Це як коло. Хтось втомлюється, а приходить інший, який починає щось нове або продовжує».
Не лише песимізм
За її словами, зараз у суспільстві існує напруга, головним чином через мобілізацію додаткових військових. «Одні служать в армії майже два роки і виснажені. Хтось призивається, але не хоче воювати. Хтось вирішив, що якщо його все одно призвуть, то краще піде добровільно, підготується і обере частину”, – каже журналістка. Вона вважає, що країна опинилася на певному переломному етапі, коли свіжі сили повинні будуть замінити солдатів, які тривалий час воюють.
“Для суспільства це психологічно складно. А для уряду – це складна тема. Тому що, якщо є мета мобілізувати півмільйона людей, то їх треба навчити, пояснити, як довго і на яких умовах вони служитимуть. І їм треба заплатити”, – каже Дрозд. Вона згадала іншу річ, яку вона назвала паралельною проблемою: “Президент Зеленський сказав, що троє працюючих людей платять одному солдату. Отже, ще півмільйона солдатів строкової служби означає ще півтора мільйона працівників. А тим часом Україні вже не вистачає робочої сили».
За її словами, не додали настрою новини про минулорічний невдалий український наступ проти окупаційних військ і військову допомогу, заблоковану в Конгресі США і тривалий час — в Євросоюзі. «Але є й інша сторона. І це операції всередині Росії, триваючі атаки на анексований москвою півострів Крим. Факт, що Україна завдає поразки російському флоту в Чорному морі без власних кораблів — це змінює правила війни», – зазначила журналістка. У ЗМІ – особливо на Заході – переважає узагальнений образ невдалого контрнаступу. «Це не переважає в Україні. Ми читаємо більше повідомлень про інші речі, більш дрібні, деталі. Наприклад, атаки в російській Білгородській області чи у Криму. Ми розуміємо, що оборона триває».
“Живу тільки сьогодні”
Через кілька місяців після початку вторгнення Дрозд описала, як вторгнення російських військ у країну розклало її життя, і їй, наче пазл, довелося складати його назад. Пізніше вона розповідала, що знову почала відчувати ґрунт під ногами. Відчуває його й сьогодні. Якщо після року війни їй допомагала віра в українську армію та західна допомога Україні, то тепер вона заговорила про довіру до протиповітряної допомоги. “Але я відчуваю, що живу в крихкій бульбашці. Моя квартира сьогодні існує, будинок моїх батьків стоїть, усі живі. І я вдячна за це. Але це правда тільки на сьогодні”, – каже вона. Цієї зими вона не позбутися тривоги, що все це може раптом змінитися.
“Тому я живу сьогодні. Я роблю те, що хочу. Я намагаюся жити без страху”, – сказала вона сьогодні. Але про те, що почала зосереджуватися на кожному дні і нічого не планує наперед, вона розповідала вже через кілька тижнів після вторгнення російських військ в країну. Згадала тоді, як перед війною завжди за щось переживала. Після вторгнення вона зрозуміла, що це немає сенсу. Після року війни вона згадала, що у неї є якісь плани, але вона не відкладає життя на паузу. “У мене є мрії, як у кожної людини. Але я не будую певних планів. Я роблю все, що можу і можу зробити сьогодні”, – описала вона нинішній настрій.
Водночас вона зазначила, що, дивлячись фільми чи серіали, наприклад із Нью-Йорка, Барселони чи Парижа, дивується, що десь відбувається життя без війни. “Я не пам’ятаю, як це — коли тобі не загрожують ракети чи безпілотники. Ніхто у світі не безпечний на сто відсотків. Тебе можуть убити повені чи землетруси. Кожен помирає в якийсь момент. Але тут, в Україні, ця загроза справді дуже близько. Вона буквально літає над нашими головами», – сказала журналістка. Війна та загрози стали звичним явищем життя українців, і вони пристосували до цього своє життя, зазначає Дрозд.
Спорт, коктейль, татуювання
Вона сама намагається впоратися із ситуацією та стресом, займаючись спортом або навчаючись новому. Її зміцнюють сім’я, близькі колеги, вона проводить більше часу з друзями, ніж раніше: «Щоп’ятниці ми виходимо на вулицю або зустрічаємося вдома та п’ємо кілька коктейлів. Це стало нашим ритуалом». Вона також цілеспрямовано шукає позитивних і надихаючих людей або можливості. Завдяки особистим і робочим справам, а також підходу «роби все сьогодні», вона отримала нову впевненість у собі. Це вона описує як найбільшу зміну у своєму житті за минулий рік. «Не знаю, як, але я знайшла у собі більше енергії та витримки», — сказала журналістка, яка з минулого року також прикрасила тіло трьома новими татуюваннями.
«Зараз в Україні це модно», – зазначила вона. Вона думала про татуювання з 2022 року, і спочатку хотіла зробити це після війни. Наближаючись до кінця битви, вона вирішила не чекати. Водночас вона описала три свої мотиви: квітка лотоса зі словом «любов», квітка мальви зі словом «віра» та квітка під назвою барвінок із виразом «інтуїція», що приблизно можна перекласти як щаслива випадковість, яку Дрозд зустріла у своїй творчості та в умовах російської навали.
Читайте також: Життя після втечі від війни: історія біженки з Краматорська та болюче питання “чи повертатися в Україну”
