Ян Гус, якого чехи шанобливо називають із додатком “Магістр” і на його честь влаштували державне свято з вихідним, — чеський мислитель, проповідник і провідний діяч реформаторського руху Середньовіччя.
За різними джерелами, він народився у 1370 або 1372 році в Гусінці поблизу міста Прахатіце. Однак не можна виключати, що йдеться про Гусінец під Прагою. Про його дитинство та юність маємо лише уривчасті відомості.
За порадою батьків, у 1390 році він вступив до Празького університету, де в 1396 році отримав звання магістра вільних мистецтв. У 1400 році був висвячений на священика, викладав на факультеті мистецтв і обіймав посаду декана між 1401 і 1402 роками. У 1404 році він став бакалавром теології. Він був сповідником королеви Жофії Баварської, другої дружини Вацлава IV.
В немилості
Ян Гус продовжував старочеську реформаторську школу, відверто розповідав про недоліки феодального суспільства і зосередив свій критичний вогонь головним чином на вищому духовенстві. Він спирався на праці свого попередника, англійського богослова і філософа Джона Вікліфа, розвинув їх далі (концепція церкви, принцип закону Божого як обов’язкової норми для всіх, вчення про право підданих чинити опір владі).
З 1402 року Ян Гус був адміністратором і проповідником у Віфлеємській каплиці в Старому місті Праги. У своїх проповідях він обстоював, відповідно до поглядів англійського мислителя Джона Вікліфа, виправлення церкви згідно з Божим законом, як найвищою нормою християнського життя. У Празі на той час тривалий час зростала напруженість і поглиблювався розрив між прихильниками та противниками реформаторських концепцій Яна Гуса. Гуса підтримала більшість його чеських колег у Празькому університеті, а його думку про те, що реформу церкви має здійснити монарх привітав король Вацлав IV. Ян Гус користувався прихильністю при королівському дворі, його проповіді слухали королева Жофія та багато пражан, переважно чехів. Німецькі магістри та студенти, а також більшість німецьких громадян Праги відкидали погляди Гуса.
Антиімперські виступи
Значну частину жителів Праги проблема церковної реформи спочатку взагалі не цікавила. Єронім Празький першим зрозумів, що необхідно надати реформі додатковий заряд, і порадив Гусу додавати до проповідей розповіді про страждання чехів під владою німецьких зайд.
Німецькомовні жителі празьких міст сподівалися на тісні зв’язки з імперією, і зміна політичних умов їх не влаштовувала. Зміна співвідношення сил на користь чеського елементу відчувалася і при дворі короля. Вони були нажахані загрозою, що церква визнає статті Вікліфа єретичними. Це лише занурило б Прагу, чия репутація постійно погіршувалася, у ще більший економічний хаос, особливо в той час, коли підвищення податків і девальвація тодішнього платіжного засобу — ґроша — вже викликали занепокоєння. Коли наближався церковний собор у Пізі, виникла загроза, що німецькі представники Празького університету не відстоюватимуть на ньому позицію короля Вацлава IV.
Університет став гуситським, та сам він зрештою покинув Прагу
Тому він втрутився, і у січні 1409 року видав Кутногорський декрет, який змінив співвідношення голосів на користь чеських викладачів і студентів. Університет потрапив під контроль прихильників Яна Гуса. Більшість німецьких викладачів і студентів залишили Прагу на знак протесту і взяли участь у заснуванні університету в Лейпцигу. По всій Європі поширювалася звістка про те, що король Вацлав підтримує вікліфівсько-гуситську єресь, яка не відповідає офіційному християнському вченню.
З 1408 року Ян Гус сперечався із архієпископом. У липні 1412 року на нього наклали нове, гостріше прокляття, яке стосувалося й усіх соратників Гуса. Магістр Ян Гус прославився своїми полум’яними проповідями у Віфлеємській каплиці. Над Прагою, столицею Чеського королівства, за винятком Вишеграду, оголосили інтердикт. Це означало, що доки проповідник, підозрюваний у єресі, перебуватиме у місті, доти будуть заборонені церковні церемонії і дійства — меси, хрещення та поховання тощо. І Ян Гус покинув Прагу. Він не погоджувався з королем Вацлавом IV, сильним алкоголіком, щодо продажу індульгенцій. Він знайшов притулок у сільській місцевості, працював у Козячому Градку, Сезімовому Усті та Краковці, звернувся до обласного суду, але той не мав компетенції розглядати його справу.
Проти “скрєпів” і “лише трохи” домашнього насильства
У 1412-1414 роках Гус написав низку ключових праць: “De ecclesia (Про Церкву)”, “Postila”, “Книги про Святе Причастя”, “Про Шість Блудів”, з давніших писань можна згадати “Тлумачення віри”, “Десять Заповідей і Хребет”, “Коментар до сентенцій Петра Ломбарда”. Він спростив чеську орфографію латинською працею “De orthographia bohemica”.
У своїх проповідях Ян Гус критикував тодішні звичаї церкви, й закликав повернутися до джерел християнської віри. Багато його ідей були б визнані і зараз актуальними з огляду на те, що й одна сучасна імперія за підтримки своєї церкви здатна розпочинати жорстокі війни і знищувати незгодних через свої “духовні скрєпи”. Ян Гус казав, що не можна стягувати платню за таїнства й продавати церковні посади, а священикові досить брати невелику платню з багатіїв, щоб задовольнити свої найпростіші життєві потреби; не можна сліпо підкорятися церкві, але потрібно думати самим, відповідно до слів зі Святого Письма: «Якщо сліпий поведе сліпого, обидва впадуть у яму»; влада, що порушує Божі заповіді, не може бути визнана владою від Бога; власність повинна належати справедливим, а несправедливий багатій є злодієм; кожен християнин має шукати правду, навіть ризикуючи добробутом, спокоєм і життям.
Як зауважує Ярослав Шайтар на сторінках журналу “Рефлекс”, Ян Гус також є автором текстів, у яких радить чоловікам, як поводитися з “дружинами, які провинилися”. Мабуть, чимало сучасних затятих феміністок чи взагалі прихильниць гендерної рівності пішли б через це зносити пам’ятник Яну Гусу на Староміській площі у Празі або принаймні пофарбувати його в червоний колір чи виготовити якісь пояснювальні написи. За сучасними мірками, Ян Гус прославляв домашнє насильство, але за середньовічними — він закликав лише послабити його: “Якщо дружина твоя зробить щось не так, покарай її таємно і тихо, без ганебного скандалу. Якщо вона бурчатиме, хай тебе боронить від цього Господь, то карай її не кийком, а віником. І будь дуже пильний, щоб твоя жінка не наклала на тебе вуздечку”.
Собор: реформа, але…
У місті Констанц на Боденському озері, відомому у Чехії як Костніце, було скликано реформаторський собор. Він засідав з листопада 1414 року до весни 1418 року, і оцінював, серед іншого, обґрунтованість думок Яна Гуса. Магістр у жовтні 1414 року добровільно та із супроводом приїхав на собор. Він зупинився в будинку, який сьогодні носить його ім’я, як і вулиця в центрі міста. Ян Гус мав багато захисних та рекомендаційних документів від чеського дворянства і навіть “залізний лист” від Сигізмунда Люксембурзького, що гарантував проповіднику вільне пересування територією імперії. Але він не стосувався сфери канонічного права.
Римський король вимагав від Гуса трьох публічних слухань — безпрецедентна можливість для особи, підозрюваної в єресі. Собор навіть був готовий визнати необхідність церковної реформи, але наполягав на тому, що ніхто, крім Церкви, не може внести зміни. Коли Гус не відмовився від своїх поглядів, його визнали затятим єретиком, і віддали світському суду. Той одразу засудив його до страти через спалення. І навіть заглядаючи у полум’я смерті він сказав, що не має за що каятися і просити прощення.
Мученицька смерть та наслідки
6 липня 1415 року мужній реформатор був спалений живцем на вогнищі у Констанці. Кати спеціально облаштували багаття так, щоб проповідник тривалий час мучився від опіків, а не помер одразу від задухи. Прах Магістра було висипано в Боденське озеро на Рейні, щоб його могила не приваблювала прихильників. На цьому ж місці через рік також був спалений його послідовник Єронім Празький. Собор зрештою все одно вирішив, що Церква буде реформована, хоча й під наглядом призначених нею інституцій. Сьогодні місце їхнього спалення вшановує великий пам’ятник, який називається “Гусів камінь”, посеред тихого житлового району.
Спадщину Гуса підтримали Франтішек Палацький, діячі відродження, перший президент Чехословаччини Томаш Ґарріґ Масарик. Тарас Шевченко присвятив йому поему “Єретик”, чимало художників присвячували йому свої роботи. На Староміській площі у Празі від 1915 року стоїть йому пам’ятник роботи Ладіслава Шалоуна. За часів першої Чехословацької Республіки (1918-1938) навіть виникла своя Церква Чехословацька Гуситська, яка існує й донині. Комуністи переробили спадщину Гуса на власний лад. Їхню інтерпретацію гуситської епохи найкраще відображено в оповідній, але тенденційній кінотрилогії Отакара Ваври 1954-1956 років “Ян Гуc”, «Ян Жижка» та «Проти всіх», яка опиралася на твори Алоїза Їрасека. Після «оксамитової революції» іноді проявлялася протилежна крайність — підкреслювалися передусім згубні наслідки гуситських війн, які почалися через чотири роки після спалення Магістра і тривали 25 років.
Телевізійний фільм Чеського телебачення “Ян Гус”, режисер Їржі Свобода, 2015
Читайте також: Просвітителі Кирило та Мефодій – чому їх вшановують 5 липня
