Негативні коментарі в соцмережах можуть створювати враження, що підтримка України в Чехії слабшає. Але чеська журналістка з українським корінням Ілона Засідковічова каже: це не вся картина. Частина людей продовжує підтримувати Україну, просто не висловлює свою позицію так голосно. А найкраще до чеської аудиторії доходять не сухі цифри, а історії конкретних людей, тих, хто пережив обстріли, залишився у прифронтовому місті або намагається жити й любити під час війни.
Ілона Засідковічова працює на чеському телебаченні й регулярно їздить в Україну. Вона знімала репортажі з Києва, Херсонщини, Нікопольщини та Донеччини, а також створила документальний фільм «Три роки кохання» про стосунки під час повномасштабної війни.
В інтерв’ю нашій редакції журналістка розповіла, як змінюється увага чехів до війни, чому особисті історії часто сильніше впливають на глядачів і що означає повертатися до міст, які з кожним приїздом стають дедалі небезпечнішими.
Негативні коментарі
Під репортажами про Україну в чеських медіа можна побачити агресивні коментарі. Ілона розповідає, що під її матеріалами траплялися навіть погрози. Вона намагалася зв’язуватися з авторами таких повідомлень, пояснювала, що погрози можуть мати юридичні наслідки. Частина профілів, як з’ясувалося, не належала реальним людям.
Журналістка зауважує: у соцмережах є люди, які регулярно коментують українську тематику негативно, а також боти, що підсилюють ворожі настрої. Але робити висновок про ставлення всіх чехів лише за коментарями не варто. «Багато чехів досі підтримують Україну. Просто дехто з них не напише щось у соціальних мережах», – каже вона.
Підтримку журналістка бачить і в реакціях на свої матеріали. Коли вона розповідала про окуповані Олешки на Херсонщині, чехи писали, що раніше не знали про ситуацію, і дякували за репортаж. Для Ілони це свідчення того, що увага до України не зникла, хоча люди, які підтримують, можуть бути менш помітними в онлайн-дискусіях.
Війна вже не центральна тема
Журналістка не заперечує, що частина аудиторії втомлюється від новин про війну. Інтерес до України змінюється: після масованих обстрілів або атак на енергетичну інфраструктуру тема знову стає однією з головних, а в спокійніші інформаційні періоди увага зменшується. Водночас, на її думку, війна в Україні вже стала для чеських медіа темою, яка постійно повертається в новинний порядок денний – так само, як американська політика чи кліматичні зміни.
«Важливо розуміти, що те, що відбувається в Україні, впливає на геополітичну ситуацію в Європі та світі», – пояснює Засідковічова. Вона нагадує і про російські гібридні атаки та кібератаки, наслідки яких відчувають інші європейські країни. Тому, переконана журналістка, відвертатися від війни – не вихід.
Щоб достукатися до чеської аудиторії, важливо не лише повідомляти про кількість загиблих чи масштаби руйнувань, а й показувати, як війна змінює життя конкретних людей.
Одним із матеріалів, реакція на який її особливо вразила, став репортаж про зимові обстріли української енергетичної інфраструктури. У Києві журналісти знімали сім’ю з двома маленькими дітьми: у квартирі було близько 10–14 градусів тепла, електрика з’являлася лише на кілька годин на день. Наймолодшій дитині було шість місяців.
Мати розповідала, що немовля постійно було одягнене, навіть спало в одязі. Родина мала напоготові намети – на випадок, якщо доведеться шукати інше місце для ночівлі. «Мене здивувало, що людей у Чехії ці історії так цікавлять. Була досить сильна реакція, люди хотіли більше допомагати», – згадує журналістка.
Вона помітила, що глядачам цікаві не лише особисті історії, а й пояснення складних тем, наприклад, як працює енергетична інфраструктура або які ризики пов’язані з окупованою Запорізькою атомною електростанцією.
«Люди хочуть, щоб світ побачив, що з ними робить Росія»
Українське коріння допомагає журналістці не лише говорити з людьми їхньою мовою. Вона вважає, що не менш важливе розуміння культури та досвіду людей, які переживають війну. Під час роботи в Україні журналістка часто зустрічає людей, які спершу не знають, хто вона. Дивуються, коли чують, що вона сама говорить українською. Військові можуть думати, що вона перекладачка. Утім, за її словами, це зазвичай допомагає налагодити контакт.
Бувають і ситуації, коли люди самі підходять до знімальної групи після обстрілів. Вони хочуть розповісти, що сталося, і сподіваються, що їхню історію побачать за кордоном.
«Ви журналісти, ви іноземні журналісти – ходіть до мене, покажете, що Росія робить зі звичайними цивільними», – пригадує Засідковічова слова людей, які самі зверталися до неї. Вона розуміє й тих, хто не готовий говорити одразу після атаки. Люди перебувають у шоку, і журналістам потрібно поважати їхній стан.
Безпека – це постійна перевірка інформації
Підготовка до поїздок у прифронтові райони, за словами журналістки, значною мірою складається зі збору актуальної інформації. Потрібно з’ясувати, які дороги безпечні, де можна зупинятися, хто зустріне знімальну групу та як змінюється ситуація на місці. «70% підготовки – це інформація», – каже вона. Водночас дані, отримані навіть місяць тому, можуть швидко втратити актуальність. Тому журналістка постійно перепитує про безпеку, іноді за кілька годин до виїзду.
Знімальна група також проходить навчання з тактичної медицини, має захисне спорядження та домовленості про дії в небезпечних ситуаціях.
Особливо небезпечними Ілона називає поїздки на Нікопольщину та Херсонщину, де, за її словами, цивільні постійно стикаються з атаками дронів і артилерійськими обстрілами.
На Нікопольщині вона знімала роботу волонтерів, які привозять допомогу людям у прибережні райони та закривають вибиті вікна. Під час однієї з таких поїздок знімальна група опинилася неподалік артилерійського обстрілу, а згодом почула дрон і вибух неподалік.
Журналістка також розповідає про дітей у Нікополі, чиє життя через небезпеку звузилося до дому й екрана телефона. Вони не можуть вільно гуляти, зустрічатися з друзями чи відвідувати звичайні заняття. Волонтери організовують для дітей зустрічі в укриттях, щоб ті мали можливість спілкуватися.
Повертатися в ті самі міста – щоразу важче
Ілона Засідковічова неодноразово приїжджала до Херсона. Вона пам’ятає час, коли в центрі міста ще можна було зайти до кав’ярні, попри обстріли. Тепер, каже вона, руйнування інфраструктури та небезпека дронів значно змінили повсякденне життя. «Ти думаєш: приїду через місяць, через два, через рік – що залишиться від цього місця?», – розповідає журналістка.
Вона згадує і Покровськ, куди вже тоді було важко дістатися, а також Краматорськ, який раніше мав активне культурне й міське життя. Для неї важливо фіксувати, як змінюються ці міста, і розповідати про людей, які залишаються там або допомагають іншим.
Після повернення до Праги контраст відчувається не лише емоційно. У перші дні звичайні звуки за вікном можуть нагадувати обстріли: журналістка прокидається, бере телефон і перевіряє, куди летить ракета чи дрон. Лише потім усвідомлює, що вона вже в безпеці.
З часом вона навчилася повертатися до мирного життя. І тепер сприймає можливість людей у Чехії планувати буденні справи як щось хороше – як нагадування, що війна ще не прийшла до них так, як до українців.
Стосунки під час війни
До третьої річниці повномасштабного вторгнення Ілона Засідковічова зняла для чеського телебачення документальний фільм «Три роки кохання». У ньому – історії українців, чиї стосунки змінилися через війну.
Одна з героїнь чекала на свого партнера, який після обстрілу втратив три кінцівки. Попри тяжкі поранення, пара залишилася разом.
Найбільше її вразила сила жінок, які залишаються поруч із партнерами після важких поранень. Вони говорили, що фізичні травми – не головне, на що звертають увагу в коханій людині. «Вони закохані більше в особистість людини», – каже Засідковічова.
Для журналістки ці історії стали нагадуванням, що навіть у найважчих обставинах люди здатні підтримувати одне одного, будувати стосунки й знаходити сили жити далі.
І саме такі історії, переконана вона, допомагають чеській аудиторії не віддалятися від України – бачити за новинами й цифрами людей, чиє життя війна змінила назавжди.
Матеріал підготовлено громадською організацією ProUA в рамках програми «Підтримка поширення та доступу до інформації мовами національних меншин» за підтримки Міністерства культури Чехії.
Читайте також:
Українці стали однією з головних мішеней дезінформації: поширюються образи, фейки, ненависть
