Роботу можна знайти не тільки в Празі — переконані Леся, Гаяне, Вікторія та Олена. Жінки успішно працевлаштувалися та проживають у місті Тепліце Устецького края. Комунікаційна кампанія “Працюємо там, де потрібно” розповідає про реальні історії українських жінок з України, у яких уже є робота в Чехії та вони поступово інтегруються в чеське суспільство. Кампанію спільно підготували Міністерство внутрішніх справ Чеської Республіки, Офіс Уряду Чеської Республіки, урядова уповноважена з прав людини Клара Шимачкова-Лауренчикова та чеський офіс Міжнародної організації з міграції (МОМ).
Хоч багато людей все ще хочуть повернутися в Україну, вони не можуть жити з нами в тимчасових умовах і без бачення майбутнього. Кампанією ми хочемо сприяти подальшій інтеграції українських біженців у чеське суспільство, а водночас показати чеським громадянам, що українські біженці є цінністю нашої країни,
– пояснює урядова уповноважена з прав людини Клара Шимачкова-Лауренчикова.
“Вони працюють, віддають дітей до школи й стають нашими сусідами”, – додає Шимачкова-Лауренчикова. Водночас Міністерство внутрішніх справ Чеської Республіки нещодавно представило законопроєкт Lex Ukraina 7, який дозволить українським біженцям, які вже є економічно самодостатніми, вийти з режиму тимчасового захисту та отримати спеціальний тип довгострокового проживання в країні. Форма довгострокового перебування — новація, спрямована на тих українських біженців, які хочуть оселитися в Чехії на тривалий термін, однак не замінює інститут тимчасового захисту. Це продовжиться і в наступному році.
У третій частині циклу статей ми розповімо історії українок, які живуть та працюють у місті Тепліце. Першу та другу частину циклу читайте на нашому сайті.
Леся готує для школярів
Леся Дідківська працює в шкільній їдальні в місті Тепліце. Жінка родом з Житомирської області, де жила мирним життям до російського вторгнення в лютому 2022 року. З чоловіком Олександром виростили трьох дітей, раніше Леся заробляла на життя перукарем. Проте війна перевернула їхнє життя.
Через пів року після початку війни сімʼя вирішила покинути Україну та виїхати до Чехії, головним чином заради безпеки дітей. Її чоловік працює водієм автобуса, Леся безплатно надає послуги перукаря малозабезпеченим людям. Мріє мати власну перукарню, але через сімейний бюджет влаштувалася помічником кухаря в шкільну їдальню. Людей на цю посаду в області вкрай не вистачає. “Без українських дівчат ми могли все закрити”, — ділиться завідувачка шкільної їдальні Київської початкової школи в Тепліце. “Знаю, що треба звернути зі свого шляху поки що”, — додає Леся. “У нас троє дітей, і ми не можемо жити на одну зарплату”.
Скляна майстерня та танці стали частиною життя Гаяне
Гаяне (Гая) Куц родом з Харкова, їй 37 років, вона має двох синів і працює в скляній майстерні. До Чехії вона приїхала на початку травня 2022 року. Перші два місяці війни разом із дітьми провела під землею на станції метро. Більшість обстрілів відбувалася вночі, і їм не вистачало сил переживати нові безсонні ночі, наповнені жахом, у своїй квартирі. Зрештою Гая погодилася на допомогу родичів і виїхала до Чехії, головним чином через страх за життя двох своїх синів. Жінка зараз працює на повну ставку і виходить на роботу о 5 ранку, щоб доглядати за дітьми. Вона дуже задоволена своєю роботою та високо оцінює чудовий колектив. Крім того, двічі на тиждень вона веде танцювальні майстер-класи як волонтер у місцевому Центрі гуманітарної допомоги.
Вікторія викладає англійську мову в середній школі
Вікторія Бондар — вчителька англійської мови, якій 23 роки. Приїхала до Чехії разом із сестрою на початку війни 27 лютого 2022 року. Має ступінь магістра перекладу Житомирського державного університету імені Івана Франка. У студентські роки Вікторія навчала дітей у середній та початковій школах англійській мові.
Уже рік дівчина викладає англійську мову в середній готельній школі в Тепліце. Вікторія знайшла оголошення у Facebook, пройшла відбір і була прийнята на роботу. Спочатку вона вважала, що зможе викладати лише англійською, але швидко виявила, що не всі діти все розуміють, тому їй швидко довелося вивчити ще й чеську. А коли не впевнена у слові, Вікторія також використовує пантоміму. Дівчині дуже подобається робота, хоча вона зізнається, що працювати з дітьми часом дуже важко. Проте Вікторія дуже вдячна, робота надала їй сил подолати важкий період, вона щаслива, чудовий колектив у школі. Про своє майбутнє Вікторія наразі не знає. Вона сумує за Україною, але не знає, як закінчиться війна. Тому наразі вона не може сказати, чи повернеться.
Олена отримала нострифікацію та працює за фахом у стоматологічному кабінеті
Олена Кренерс родом із Херсона, працює асистенткою в стоматологічному кабінеті. Приїхала до Чехії з сином у липні 2022 року. В Україні працювала медсестрою та зубним техніком. Щойно Олена отримала нострифікацію, як знову почала працювати за фахом. Нострифікацію чекала місяць. За її словами, отримати роботу в Чехії було неважко. Навколо неї дуже велика спільнота людей — колишніх колег, які також працювали стоматологами чи зубними техніками в Україні. Через свої контакти вона швидко потрапила на нинішню роботу.
Олені подобається Чехія, Тепліце здається дуже гарним містом, у неї здоровий син, але її батьки в Україні, на території, окупованій Росією, за що вона досі переживає. Наразі вона не може сказати, чи хотіла б повернутися, бо не знає, як обернеться війна. Олена точно не хоче повертатися під владу Росії.
