7.5 C
Czech Republic
додомуНовиниІсторії українцівРодина із Одещини переїхала до Чехії: як вирішують побутові проблеми

Родина із Одещини переїхала до Чехії: як вирішують побутові проблеми

Живемо у Чехії. Чоловік працює тут на заводі: родина з Біляївки про свій досвід міграції через війну

reklama/реклама

Кожна окрема історія виїзду за кордон в умовах війни- це лотерея або квест. Як кому пощастить. Тому хтось залишається, інші – швидко повертаються. Так вважає Ольга Мельниченко. Її багатодітна родина із Одещини – одна з тих, котра пройшла цей квест вдало. Вони адаптуються до нових умов, ні на що не нарікають і дуже вдячні волонтерам за підтримку. Більш детально про свій переїзд та нове життя вони розповіли місцевому сайту Біляївка.City, редакція якого люб’язно надала нам згоду на публікацію матеріалу.

До Чехії українська родина переїхала у березні, майже одразу після початку війни. По-перше, хвилювалися за життя трьох дітей. По-друге, подружжя через війну втратило роботу, а родину якось необхідно було утримувати. В Чехії роботу пропонували.

Їхали через Кишинів

“У Чехії працював брат чоловіка. Він поїхав туди ще на початку січня. А коли почалася війна, одразу запропонував нам приїхати. Він працював на заводі, і робітникам можна було запрошувати родичів з України, тут їм також пропонували роботу і житло. Тому ми вирішили поїхати, – розповідає мама і дружина Ольга. – Ми виїждали через Паланку (це перехід між Україною й Молдовою неподалік гирла Дністра – ред.).

Перехід Паланка між Україною та Молдовою, 2 березня 2022 року. Фото Миколи Дойчинова / AFP / Times of Israel.

З нами була ще мама. Оскільки троє дітей і троє дорослих, плюс валізи, довелося робити дві ходки. Спочатку родичі відвезли до кордону нас з дітьми, а потім маму з чоловіком і валізами. Без проблем ми пройшли КПП. У нас були закордонні паспорти. У дітей – ні. Були свідками, як прикордонники не випускали деяких чоловіків, які їхали з дітьми маленькими. Нашій родині можна було виїждати у повному складі, оскільки у нас троє неповнолітніх дітей. Ми про це знали, тому і розраховували, що чоловік буде працювати і утримувати нас там, бо кошти на проживання необхідні у будь-якому місці”.

З переїздом до Чехії весь час допомогали волонтери

З Паланки нас забирали волонтери. На безкоштовному транспорті доставили до табору у Кишиневі. Їхали приблизно дві години. Були зупинки, на яких нас годували, давали безкоштовні сімки для телефонів. У таборі ми зареєструвались, і нас поселили на ночівлю. Це був переобладнаний військовий шпиталь. У Кишиневі ми пробули три дні, а потім вирушили далі – до Праги. Теж на автобусі. Ось це було справжнє випробування. Їхати довелось три дні. Ночували ми в автобусі, з дітьми це дуже важко, вночі вони не спали, а вдень їх постійно закачувало.

Волонтери підтримували нас, як могли. Надавали все необхідне, починаючи від серветок, води і закінчуючи їжею та ліками. Так ми приїхали до Праги, а потім у місто Собєслав.

Де зупинилися у Чехії

Ми планували зупинитися у місті Собєслав, але виявилось, що всі робочі місця і житло там вже зайняті. Пробули там три дні, поки шукали інший варіант. Ним став місто Бенешов, це приблизно за 37 км від Праги. Цю місцевість називають Cередньочеським краєм.

У Бенешові. Фото – з архіву родини Мельниченків та Біляївського новинного ресурсу.

Місто дуже гарне. Виглядає, як традиційне європейське містечко. Розміром приблизно, як велике українське село. Тут багато старовинних будівель, дороги вимощені брущаткою, багато парків, скверів, місць для відпочинку. І автобус містом ходить безкоштовний для всіх. Це такий подарунок від муніципалітету. Тому можна без проблем діставатися у потрібне місце. У місті організовують ярмарки, свята. Невдовзі проводитимуть історичний фестиваль. Для українців влаштують безкоштовні екскурсії замками.

Робота і соціальні виплати для українців у Чехії

Зараз чоловік працює на заводі, проживаємо у заводському гуртожитку. Оформили тимчасовий захист. Всі, хто тут не працює, повинні заповнити бланки і здати їх до уряду праці. Таким чином оформлюють прописку, можна отримати соціальне житло, безкоштовне медичне обслуговування і виплати.

На прогулянці з друзями. Фото з архіву родини Мельниченків та Біляївського новинного ресурсу

Спочатку на кожну дитину виплачували по 1700 крон (це трішки більше 2000 грн). Але згодом почали давати по 5 000 крон на кожну людину непрацюючу. І цього цілком достатньо, враховуючи, що і чоловік працює, щоб нормально жити. Продукти у Чехії недорогі. Якщо порівнювати з нашими, то у двічі дешевші, і є велике різноманіття.

Я роботи не знайшла. Жінкам на заводі її не пропонують. Тому поки що займаюсь дітьми і облаштуванням житла. Але в майбутньому планую офіційно влаштуватися на роботу. Можливо, у пекарню. Втім, для цього треба знання мови. І я вже її вивчаю.

Житло

У місті нас прийняли душевно. Чеські волонтери дуже стараються. У гуртожитку нам допомогли з меблями та всіма необхідними речами. Тут живуть багато українських родин, які, як і ми, переїхали сюди задля безпеки та у пошуках роботи. Всі – як одна велика родина, дружні.

Умови проживання дуже гарні. Є кухня на чотири родини, гаряча вода, душові, туалети, безкоштовна пральня, бо в інших місцях вони переважно платні. Скрізь чистота. Приходить прибиральниця. Волонтери облаштували окрему дитячу кімнату, з меблями, іграшками, великим телевізором. Там можна гратися, влаштовувати свята. Діти задоволені.

Дитяча, яку облаштували волонтери. Фото із архіву родини Мельниченків та Біляївського новинного ресурсу

Школа, вивчення мови

Діти відвідують центр адаптації. Це не школа, а такий заклад, де допомагають адаптуватися переселенцям до країни, нових умов, мови, подолати стрес. Зайняття тривають з 7.30 до 12.00. Там діти малюють, ліплять, читають, спілкуються з вчителем.

У школах тут практично немає вчителів, які б знали хоч частково українську. Тому діти не відвідують її. Наскільки встигають і можуть, виконують ті завдання, які в режимі дистанційного навчання надають наші біляївські вчителі. У садочках дитячих вільних місць тут немає. Сподіваємось, що невдовзі діти підтягнуть мову і надалі вже зможуть відвідувати школу, якщо буде така можливість.

Дітям намагаються влаштовувати свята, щоб подолати страхи від війни й міграції до чужої країни. Фото з архіву родини Мельниченків та Біляївського новинного ресурсу.

Дорослим з вивченням мови допомагають волонтери. Вони запросили місцеву пані-викладачку. У нас виходить такий собі взаємообмін. Вона навчає нас чеської, а ми їй допомагаємо краще опановувати українську. Все – безкоштовно.

Поки що більше спілкуюся з місцевими англійською, хоча, як виявилось, не всі чехи нею володіють. Деякі, особливо люди середнього віку, багаторічні емігранти, яких тут немало, знають російську. Але я принципово на неї не переходжу. Говорю українською, і її також більш-менш розуміють.

За два місяці ми не пожалкували, що приїхали саме сюди. Тут безпека, спокій і чуйні люди навколо. Звісно, дуже сумую за домом. Щодня зі сльозами телефоную рідним в Україну, і з великим хвилюванням гортаю новинну стрічку. Через війну, невизначеність, не можемо напевне щось планувати на майбутнє. Але наразі вирішили, що поки чехи надають підтримку, залишатимемося тут, у Бенешові. А після перемоги України вже плануватимемо життя далі.

Читайте також: Луганчанка ділиться спогадами про переїзд до Чехії

Читайте також: У Бенешові скасували концерт українських дітей

Приєднуйтесь до нас у соцмережах

ПОВ'ЯЗАНІ СТАТТІ
reklama/реклама