Ян Мазак (46 років) зі словацького міста Кошице належить чи належав до типових дезінформованих та дезінформаторів, які вірять у “рятівну роль росії проти світовової західної змови”, що москва є “надією слов’ян і несе добро”. Та цей словак, на відміну від багатьох йому подібних русофілів, які живуть на Заході і в росії навіть ніколи не були, таки наважився втілити свою мрію у життя. Ян багато років хотів жити в росії. Зрештою, він зібрав речі та поїхав до Естонії. Там вдягнувся у водолазний костюм і переплив річку – кордон з росією. У “країні своєї мрії” він був заарештований і опинився у в’язниці. Там він провів кілька тижнів. І це повністю змінило його погляди.
Ян захоплювався “великою російською культурою та балетом”. Він закінчив консерваторію і був учасником оркестру Кошицького національного театру. Він сподівався знайти роботу в якомусь російському театрі. 46-річний чоловік пише опери та симфонії і навіть присвятив один із творів російському президентові.
Не видавали російської візи
Мазакові російські консули кілька разів відмовляли у візах. Тому в травні цього року він зібрав речі, трохи грошей і поїхав перетинати Шенгенський кордон нелегально. Російська влада звинуватила словака у нелегальному переході кордону.
Російські “не надто віддалені” місця повпливали на швидку зміну поглядів словака. «Нелюдські умови ув’язнення, зневага до основних прав людини, гниле російське судочинство», – розповів Мазак після звільнення та депортації словацькій щоденній газеті Plus Jeden Deň. У російському ізоляторі він провів менше двох місяців. А тепер він каже, що молиться за українців, які теж туди потрапляють. «Після того, що я там пережив, я навіть не хочу уявляти, що вони роблять з українськими в’язнями… Ну, немає нічого кращого за особистий досвід», – сказав він про час, проведений у в’язниці.
Словацькій газеті Deník N вдалося дізнатися про авантюру словака більше. Щойно Ян переплив річку, він був затриманий російським прикордонним патрулем. Він одразу заявив російському прикордоннику, що йому не подобається політика Євросоюзу. Але цього аргументу було недостатньо для вільного пересування омріяними просторами російської федерації.
46-річний Ян з відзнакою закінчив Кошицьку музичну академію, де вивчав фортепіано та диригування. Його батько був членом оркестру Національного театру в Кошице. Кошичан також написав пісню для президента росії путіна. Ян Мазак хотів переїхати до росії ще в 2015 році. Але йому неодноразово відмовляли у візах. Тож він почав вивчати російську мову. В травні 2023 року він запакував до наплічника надувне колесо і гідрокостюм, взяв триста євро і поїхав до Естонії. Там він вирішив перетнути річку Нарву.
«У Європі немає свободи слова», — сказав тоді 46-річний Ян російському прикордоннику, додавши, що йому не подобається політика Європейського Союзу. У розмовах із російськими поліцейськими громадянин Словаччини говорив про свою проросійську налаштованість. З Європи хотів “спливти” через зростання споживчих цін та загальну толерантність до ЛГБТ-спільноти чи ґендерна політика. Але це не особливо вплинуло на охоронців російського кордону, які є співробітниками ФСБ (колишнього КДБ).
Музичний талант від батька
Ян народився в Жиліні, але переїхав до Кошиць. Тут він закінчив консерваторію. Очевидно, успадкував свій музичний талант від свого батька, який був членом оркестру Національного театру в Кошице. Він пише опери та симфонії. Та словацький мистецький світ, на переконання Яна, не давав йому можливостей. Тож це також було однією з причин, чому він мріяв працювати у російському театрі. На зароблені гроші хотів перевезти туди і матір зі Словаччини.
Його план був зірваний людиною, яка, за словами Мазака, є його «найнебезпечнішим ворогом у цій подорожі». Побачимо, чи його творчі можливості відновляться хоча б після повернення з росії до Словаччини. Проте з коментарів Яна Мазака в соцмережі Facebook можна зробити висновок, що повторного перебування у російській в’язниці він, ймовірно, більше не захоче.
Його завели до суду, посадили в заґратовану клітку, оштрафували та зобов’язали негайно залишити росію. Поліція на початку липня цього року посадила його до автозаку і відвезла назад до естонського кордону.
Газеті вдалося зв’язатися із Яном Мазаком. Він каже, що перебуває у готелі в одній із країн Балтії, але не захотів називати, де саме. «Ви знаєте, мій мобільний телефон був у різних руках», — розповів він про свої двомісячні перипетії за російськими ґратами. Доки він чекав на суд, не мав доступу до свого телефону чи інших особистих речей.
Мазак був здивований, звідки газета дізналася про те, що це саме він переплив річку до росії. Журналісти йому пояснили, що у Facebook з’явився переклад з російської з соцмережі Telegram, де є його ім’я та прізвище, а також фото із судової зали, на якій він перебуває в заґратованому просторі. «Ймовірно, це винесли юристи», — додав Мазак.
Він ще не сплатив штраф у розмірі приблизно 200 євро. У нього є п’ятнадцятиденний термін на апеляцію. Але навряд чи він ним скористається. Його історія та «зіткнення з російською реальністю» варті переказу.
Збанкрутував і навіть “бомжував”
Історія життя Мазака дуже насичена. Мазав вивчав гру на віолончелі й фортепіано, а також диригування в консерваторії в Кошице. Він пише опери, симфонії, а також камерні твори. Працював диригентом і хормейстером Кошицького державного театру.
Також намагався вести бізнес з маленькою пекарнею. Результатом стало банкрутство та стягнення майна. Подібним чином завершився його намір видавати книги. Також він захопився азартними іграми. Коли минулого року він опинився на дні, казали, що він серйозно думав про самогубство. Приблизно рік тому Мазак майже два місяці не з власної волі бродив вулицями. А потім став представлятися великим фанатом росії, і вирішив туди виїхати назавжди.
У травні цього року у гідрокостюмі він переплив Нарву. Температура води тоді була лише два градуси. Він прив’язав кілька торбин до надувного кільця з речами, які не могли намокати (зокрема, його зошити із музичними нотами, творами тощо).
Чому він обрав саме цей шлях в’їзду до росії? «Цей видався найбезпечнішим. У мене були готові ще два варіанти, але вони також вели через річку Нарву. Сухопутний кордон багаторазово огороджений і охороняється краще», — не захотів він телефоном повідомляти подробиць про інші два варіанти. Якщо розповідати детально, то тільки особисто, сказав він.
В росії планував реалізувати свої артистичні таланти
В Москві незліченна кількість театрів і оркестрів. «Я міг би продати їм свої готові твори – опери та симфонічні композиції, яких у мене кілька десятків, – або ми підпишемо контракт, і я напишу щось нове», – каже Ян Мазак.
Але до театрів він так і не потрапив. Натомість розпочалася зовсім інша драма. Він провів у росії два місяці й кілька днів. Щоправда, російську гостинність він відчув лише у в’язницях Санкт-Петербурга та у майже за 140 кілометрів віддаленого містечка Кінґісепп.
Він згадав адвокатів, які, за його словами, передали ЗМІ інформацію про його суд. У нього було три захисники — державний, яким він був не задоволений. Потім, завдяки товаришу по ув’язненню з Білорусі, він отримав доступ до двох приватних адвокатів.
Вони безкоштовно представляли його інтереси, але пропонували залишити його під вартою до вересня. Тим часом вони б намагалися легалізувати його перебування в росії. Наприклад, через процедуру надання політичного притулку. Але Мазак вважав цей шанс мінімальним.
«І, крім того, я не знаю, чи витримав би я там оті наступні місяці. У них попереднє ув’язнення виглядає суттєво інакше, ніж у нас, у Словаччині. Це не тюрми, як ми їх знаємо. Це — справжні табори чи ГУЛАГи. Тому я сказав, що поки я ще живий і є шанс повернутися додому живим, я краще піду цим шляхом».
Російське судочинство – машинерія і “тіятр”
Мазак каже, що у в’язниці він не зазнавав фізичного насильства. Швидше, це було психологічне насильство. «Те, що я там пережив… Якби у мене не було важкого життєвого досвіду, який мене до цього підготував, я б цього не пережив. Або я б помер психічно або медично».
Йому два місяці не дозволяли спілкуватися з рідними. У той час померла його бабуся. Він не знав, що сталося з його матір’ю, з якою він жив у Кошице. Він дізнався про все лише тоді, коли минулого росіяни повернули його до Естонії.
«Коли мене заарештували, вони забрали всі мої речі і залишили лише одяг, який був на мені. Мені довелося бути в ньому цілих два місяці. Їм байдуже, чи є у вас якийсь запасний одяг», – перераховує він інші незручності від затримання.
Кілька разів йому доводилося писати петиції, щоб йому надали, наприклад, туалетний папір, і поважали його права людини. Вони все ігнорували, ніхто з ним не розмовляв.
З його слів випливає, що він здивований тим, як до нього поставилися росіяни. А чого він насправді очікував? «Я припускав, що це буде, як тут. Або в нормальному цивілізованому світі, де біженці їдуть до таборів для біженців. У них теж є такі табори, і кажуть, що вони схожі на наші. Але ніхто, з ким я спілкувався, не розумів, чому я теж не поїхав у той табір».
Мазак описує судову систему в росії як «машинерію і тіятр». За його словами, обвинувачені та їхні адвокати можуть говорити, що хочуть — це не має значення.
Не вірив словацьким ЗМІ про знущання над полоненими
Наприкінці засідання суддя усамітнюється на п’ять хвилин і повертається з рішенням, яке, напевно, підготував заздалегідь. Адже за п’ять хвилин його неможливо записати. «Досить того, що вас заарештували, і ще не висунули звинувачення. Ви вже втрачаєте всі права.
Громадянські, людські… Я маю на увазі буквально, я не перебільшую», – каже Ян.
Мазак зізнається, що не вірив тому, що писали у словацьких, чеських мас-медіа – про те, що росіяни катують українських полонених. Тепер, спираючись на власний досвід, він на 99 відсотків переконаний, що це так.
«Вони це роблять навіть не навмисне, а ніби показують свій варварський характер. Для них це нормально. Вони навіть зі своїми росіянами так роблять. І неважливо, обвинувачений він, чи лише затриманий, чи підозрюваний. Вони ставляться до вас, як до тварин».
Кошичанин одразу задається питанням: якщо вони так поводяться зі своїми, які, можливо, просто вкрали жуйку, то як вони ставляться до українських полонених. І тут же відповідає сам собі: «Вони там, мабуть, надзвичайно сильно страждають. Тому що вони не крали жуйку. Вони вважаються заклятими ворогами росіян. Відтепер я буду молитися за тих українських полонених».
Протверезів
“Росія була країною мого серця. Я ідеалізував і романтизував її через мистецьке поле”, – каже Мазак. Він багато читав про музику та літературне мистецтво, російську історію, любив російську архітектуру. «Це створює враження, що все, що пишуть про Росію в наших ЗМІ, не може бути правдою, що це неможливо». Він також писав оди сучасній росії у своїх блогах і соціальних мережах. Композицію «Вожді великоруського народу» він написав для президента путіна вже після початку війни проти України. «Я б не сказав, що захоплювався ним надмірно. Значною мірою це була тактика, пов’язана з моїм в’їздом до Росії», – стверджує Мазак. Якщо це правда, то на росіян це не надто вплинуло.
Тепер Мазак зазначає, що протверезів від своїх останніх наївних поглядів на росію. «Я зараз бачу Росію, я бачу і її президента. Він дуже добре знає, що відбувається в його країні. Адже він цим всім керує і все це контролює».
Оду путіну викинув до смітника перед очима росіян
Крім того, Мазак стверджує, що композицію для путіна він демонстративно викинув у смітник на очах у людей у росії – там були його адвокати та прикордонники. «Я хотів показати, що з цього моменту я більше не поважаю ні Путіна, ні їхню країну».
Навіщо Яну Мазаку знадобився власний досвід російської в’язниці, щоб кардинально змінити свою думку про росію та її президента? Чому йому було мало, що росія за вказівкою путіна як агресор вторглася в сусідню країну, нищить її, вбиває мирне населення та привласнює чужу територію?
«Досі я вважав, що росіяни напали на Україну, бо перед цим їх спровокувала Америка. А в Україні атакували лише місця, де нібито була ядерна зброя чи незаконні бази ядерної зброї. Тож росіяни пішли руйнувати те, що американці будували в Україні в рамках якихось ядерних програм», – аргументує він фейками, поширюваними проросійськими конспірологічними сайтами.
Як він пояснює, що росіяни ніколи не показували нібито незаконні ядерні бази, коли вони окуповували саме ці місця? Ян Мазак відповідає, що росіяни показують це у своїх ЗМІ – він стежить за ними. Зі словацьких медіа, окрім телевізійних новин, він в основному стежить за «горою» джерел в Інтернеті, але каже, що конкретних сайтів не пам’ятає. «Я майже в це повірив. Але сьогодні у мене є великі сумніви щодо правдивості інформації з російських ЗМІ», – каже він.
Кінець орієнтації на схід
Закордонні представництва забезпечують правовий захист громадян, якщо вони про це звернуться. За даними МЗС Словаччини, в цьому випадку цього не сталося. Зазначається, що ні Ян Мазак, ні хтось із його родини не зверталися безпосередньо до посольства в Росії чи міністерства.
Мазак пояснює, що йому не дозволили ні з ким зв’язатися. Навіть з матір’ю, яка два місяці не знала, чи він живий. Але навіть якби йому дозволили, він би не скористався цією можливістю. «Я поїхав до Росії самостійно і добровільно. І тому я не хотів просити допомоги у нашої влади. Так роблять ті, хто їздить в авантюрні подорожі, а коли недооцінюють якісь ризики — просять допомоги. Моя гордість завадила мені це зробити».
Сам Мазак вважає перекладені з російської мови цитати з соцмережі Telegram, в яких нібито містилися заяви Мазака в Росії, переказані його адвокатом, вигаданими або неточними. «Коли мене там запитали, навіщо я приїхав до Росії, я сказав, що в Євросоюзі художник чи філософ не може висловлюватися абсолютно вільно».
На запитання, чи справді він так вважає, він уточнює, що це скоріше стосується філософа, ніж художника. Але на запитання про конкретний приклад знову каже, що телефоном не відповідатиме. З додаванням, що такий випадок можна знайти і в Словаччині.
У він кілька разів повторив заяву, що ЗМІ в Словаччині не є повністю вільними. «Я знаю, що певний модератор був змушений залишити медіа, де він працював, через свої думки». Але Мазак не сказав, який модератор, з якого ЗМІ та за які думки.
Він цілих два місяці вів щоденник у російській тюрмі, зробив малюнки, які частково зображують внутрішній поділ простору та логістику щоденного функціонування. Він має намір опублікувати його. Каже, хоче, щоб люди знали, що там відбувається, бо сам був цим шокований.
Кошичанин все ще перебуває в одній із країн Балтії, але прямує додому. Які у нього плани щодо творчої кар’єри, в якому напрямку він хоче її орієнтувати, переживши таке протверезіння в росії? «Звичайно, не на схід», — лаконічно підсумовує Ян Мазак.
Читайте також: Звинуватити жертву: чеські русофіли мають теорію, що “празьку весну” 1968 року придушили… українці
