У вересні 2022 року, після звільнення Балаклії на Харківщині, українські військові знімали російський пропагандистський плакат. А під ним побачили слова Тараса Шевченка: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!». Росіяни закрили цей текст своїм банером під час окупації, але український напис зберігся.
Тарас Шевченко написав ці слова 181 рік тому. Вони є частиною поеми «Кавказ», створеної 1845 року, але й досі залишаються актуальними в сучасній боротьбі з російськими окупантами. Росія намагалася приховати цей текст і під час сучасної війни, і майже два століття тому. Перший «Кобзар» 1840 року заборонили ще за життя поета, а примірники першого видання майже повністю конфіскували та знищили. Через кілька десятиліть, а саме 1876 року, повне зібрання творів Шевченка без цензурних вилучень, у вигляді, максимально наближеному до авторського, надрукували в Празі. Одне з видань і досі зберігається у Слов’янській бібліотеці Національної бібліотеки Чехії.
Чому перше повне видання творів Шевченка без цензурних вилучень надрукували саме в Празі? Хто з чеських та українських діячів долучився до цієї справи? І як ці примірники зрештою потрапили до чеської бібліотеки? Про це нам розповіла історикиня та бібліотекарка Слов’янської бібліотеки Анна Хлєбіна, яка сама є українкою.
Перше нецензуроване видання
Воно складається з двох великих томів і містить понад 600 сторінок. Для порівняння, перше видання «Кобзаря» 1840 року мало лише 114 сторінок. До першого нецензурованого видання увійшли твори Шевченка, які російська цензура забороняла або скорочувала, а також усі інші твори поета, написані після 1840 року.
1870-ті роки часто згадують у контексті Емського указу 1876 року – документа, який суттєво обмежив використання української мови та друк українських видань у Російській імперії. Але, як пояснила бібліотекарка, заборони почалися значно раніше. Перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка вийшло 1840 року. За життя поета книжку заборонили, а більшість примірників конфіскували та знищили.
Проте до Слов’янської бібліотеки у Празі також потрапив примірник першого видання 1840 року. У світі збереглося лише кілька таких примірників. Один із них зберігається у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, ще один – у Черкаському музеї «Кобзаря». Є також примірники в Музеї Визвольної боротьби імені С. Бандери в Лондоні та Бібліотеці Гарвардського університету (США).
Після смерті Шевченка ситуація не стала простішою. У 1861 році поширювалися чутки про так звану «Тарасову ніч». Йшлося про нібито підготовку селянського повстання: мовляв, у труні Шевченка лежить не тіло поета, а ножі, які потім роздадуть селянам. Саме на тлі цих страхів влада взялася і за інші українські книжки. Серед них була «Грамадка» Пантелеймона Куліша – видання, яке використовували як українську абетку та книжку для навчання. Її вилучили зі шкіл і майже повністю знищили.
«Тобто війна з українською мовою відбувалася ще до виходу Емського указу», – розповіла Анна Хлєбіна.
Чому саме Прага?
Поки в Російській імперії український друк дедалі сильніше обмежували, в Австро-Угорщині можливості для видання українською мовою були значно ширшими. Українська Галичина тоді перебувала у складі цієї імперії, а місцеві умови для українського друку були сприятливішими. «Ситуація в Австро-Угорщині була більш дружньою щодо національних меншин», – пояснює історикиня.
Обмеження стосувалися передусім політичних висловлювань. Друк мовами національних меншин був дозволений, якщо видання не містили закликів до політичної автономії.
У Галичині важливу роль відігравала «Просвіта», яка видавала освітні брошури, підручники та іншу літературу. Але коли 1874 року виникла ідея посмертного видання повного зібрання творів Шевченка, постала практична проблема: у Галичині не було друкарні, яка могла б виготовити велику книжку належного рівня – з якісним друком і хорошою палітуркою. Тому видавця почали шукати в Празі. І знайшли Едуарда Ґреґра.
Хто узявся за українську книжку
Едуард Ґреґр мав у Празі велике видавництво, а головне власну майстерню для виготовлення шрифтів. Це означало, що його друкарня могла працювати не лише з чеською мовою. «Тобто Едуард Ґреґр міг собі дозволити виробити книжку будь-якою мовою», – пояснює бібліотекарка.
Друкарня Едуарда Ґреґра була розташована в самому центрі Праги, на вулиці Оплеталовій, неподалік від Національного музею. На будівлі навіть є пам’ятна дошка про те, що саме тут було надруковано перший «Кобзар» без цензури.
На той час Ґреґр був одним із найбільших видавців чеських книжок у чеських землях. У його видавництві виходили важливі праці чеського національного відродження. Але для українського «Кобзаря» важливим було не лише те, що він технічно міг його надрукувати.
Ґреґр видавав демократично-ліберальну газету «Народні листи» і підтримував українські ініціативи. Тому це видання стало не просто комерційним проєктом.
«Але Едуард Ґреґр видавав газету “Народні листи”. Це була демократично-праволіберальна газета. І для нього це було питання принципове, ця підтримка», – розповідає бібліотекарка.
Фактично Прага виявилася місцем, де українська книжка могла вийти друком.
Київська громада викупила авторські права
Ініціатива видання походила з Києва. Йдеться про Київську громаду – нелегальну організацію українських інтелектуалів. Одним із її ключових діячів був Олександр Русов. Саме він вів переговори з братами Тараса Шевченка – Микитою та Йосипом.
У 1874 році Русов привіз їх до Києва, де Київська громада викупила в них авторські права на публікацію творів Шевченка. Сума була значною – 5000 рублів.
Чи отримали брати Шевченка всю суму, бібліотекарка точно сказати не може. Але важливим було інше: видавці отримали офіційні права на публікацію.
А що було не так із першим виданням?
Є ще одна деталь, яку особливо цікаво побачити, коли порівнюєш два видання поруч.
Перший «Кобзар» був надрукований у Петербурзі накладом 1000 примірників. Попри високу ціну – 1 рубль сріблом, видання досить швидко розпродали в магазинах Петербурга.
Важливою є мова творів. Видання 1840 року містило український текст, надрукований російською абеткою. Це називається ярижка, і має такий вигляд:
Бо васъ лыхо на свитъ на смихъ породыло,
Полывалы сліозы… чомъ не затопылы…
Бібліотекарка Анна Хлєбіна називає це принизливим обмеженням, але водночас пояснює: на той момент це була фактично єдина можливість видати український текст. Така вимога до друку була зумовлена нав’язуванням переконань, що українська мова – це лише діалект російської, а також наративів про «один народ».
Чому ця книжка була важлива для українців?
Празький «Кобзар» був не просто черговою збіркою творів. Його поява показувала українцям у Російській імперії, що навіть за умов заборон українська книжка може існувати, виходити друком і потрапляти до читача.
«І крім того, що це були надруковані твори і можна було їх читати, це була альтернатива, що не все так погано, що в принципі можливість публікуватися існує», – пояснила бібліотекарка.
Водночас вона звертає увагу ще на одну річ – самоцензуру в Російській імперії. Українська мова та українська ідентичність були заборонені імперською владою, тож людям доводилося навіть у приватній кореспонденції виправдовуватися, що вони не підтримують українського руху. Бібліотекарка проводить паралель із сучасністю – з українцями, які сьогодні живуть на тимчасового окупованих Росією територіях.
«Зараз це проживають українці на окупованих територіях. Патерни постійно одні й ті самі», – говорить вона.
Як «Кобзар» опинився у Слов’янській бібліотеці?
Історія празького видання не закінчилася в ХІХ столітті. Обидва томи празького видання 1876 року опинилися у Слов’янській бібліотеці.
За словами бібліотекарки, вони походять із бібліотеки Українського інституту громадознавства, який існував у Чехословаччині у 1923–1924 роках. Його засновником і директором був Микита Шаповал – діяч у сфері освіти та соціальних наук.
Втім, точний шлях книжок від цієї інституції до Слов’янської бібліотеки вже неможливо відновити.
«Точний ланцюжок я вам не скажу, тому що це були книги, які комусь передавалися чи до іншої бібліотеки, десь лежали у сховищі, потім якось потрапили до нас», – пояснює бібліотекарка.
Про походження книжок свідчать бібліотечні печатки.
Ще два примірники потрапили до Слов’янської бібліотеки з приватних колекцій.
Один том у 1930 році передала співробітниця бібліотеки, киянка Анна Юсова.
Інший примірник походить із Берлінської російської бібліотеки «Образование», яка працювала під час Другої світової війни. Точний шлях цієї книжки також невідомий.
Читайте також:
Чеські науково-популярні книжки української тематики: десять найцікавіших за останні роки
До дня народження Тараса Шевченка: події в Празі та Плзні
Магістр Ян Гус і сьогодні актуальний, Тарас Шевченко присвятив йому поему
Матеріал підготовлено громадською організацією ProUA в рамках програми «Підтримка поширення та доступу до інформації мовами національних меншин» за підтримки Міністерства культури Чехії.
