Сьогодні, 29 вересня, чеський Сенат нагадає про 85-ту річницю підписання сумнозвісної Мюнхенської угоди. Метою цієї угоди, підписаної західними державами про долю Чехословаччини без її участі, було уникнення війни. На її основі переважно німецькомовні прикордонні регіони ЧСР восени 1938 року були віддані “Третьому Рейху”. Цим згодом скористалися Польща та Угорщина, які і собі відібрали деякі регіони. Тодішній чехословацький контекст часто перегукується із нинішнім навколо України. Адже нині часто можна почути голоси, що треба віддати путіну деякі регіони задля припинення війни. Але варто пам’ятати, що тоді політика умиротворення агресора ні до чого хорошого не призвела.
Чеський Сенат проведе сьогодні пам’ятну зустріч у Коловратському палаці — колишній резиденції уряду так званої першої Чехословацької Республіки (1918-1938). Воно відбудеться в Зеленій вітальні, де 30 вересня 1938 року уряд був поінформований про текст угоди.
“Про нас без нас”, або Перегукування Гітлера з Путіним
Пам’ятне засідання відкриє голова Сенату Мілош Вистрчіл. Також виступлять із промовами його попередники Петр Пітгарт і Пршемисл Соботка. До дискусії були запрошені посли країн-підписантів та історики. Про Мюнхенську угоду у зв’язку з російською агресією проти України та рішенням путінського режиму формально приєднати до росії хоча б східні українські регіони згадують не лише політики.
Вже вчора, 28 вересня, на Маріанській площі у Старій Болеславі, під час вшанування Святого Вацлава, кардинал Домінік Дука нагадав паломникам, що день чеської державності наближається до річниці Мюнхенської угоди. «Ми святкуємо Святого Вацлава у не зовсім радісній ситуації. Це певний виклик, щоб подякувати. Тому тут є і паладіум, який захистив Прагу у Другій світовій війні. Але маємо також усвідомити, що війна на Дніпрі в Україні – це заклик до єдності, це заклик до певного прощення і примирення», – сказав Дука. Він також нагадав слова письменника Карела Чапека, який помер невдовзі після мюнхенських подій, у грудні 1938 року: “Ви не можете переробити націю, хіба якщо у вас для цього є століття”.
Чеська преса неодноразово порівнювала сучасне так зване “приєднання” українських територій до рф й військове вторгнення із “Мюнхенською зрадою”. За угодою від 29 вересня 1938 року Чехословаччина протягом двох тижнів повинна була передати гітлерівській Німеччині так звані Судети, де проживала німецькомовна меншина. Схід чеської частини Тєшинського регіону відійшов до Польщі, а південна частина Словаччини та Підкарпатської Русі — до Угорщини.
Договір був підписаний у Мюнхені представниками Німеччини Адольфом Гітлером, Італії Беніто Муссоліні, Великої Британії Невіллом Чемберленом та Франції Едуардом Далад’є без представників Чехословаччини. Відмова від угоди означала б німецьку агресію без надії на допомогу західноєвропейських союзників. Копія німецького оригіналу Мюнхенської угоди з 2008 року постійно експонується в Коловратському палаці.
Угода зруйнувала не лише Чехословаччину
За задумом британських і французьких політиків, угода мала забезпечити збереження миру в Європі через два десятиліття після Першої світової війни. Але це не завадило нацистській експансії. Після нацистської окупації решти Чехословаччини в березні 1939 року гітлерівський режим розпочав Другу світову війну на початку вересня того ж року, напавши на Польщу. Британія, Франція та Італія оголосили угоду недійсною під час Другої світової війни, держави-спадкоємці Німеччини — між 1950 і 1973 роками.
На думку істориків, угода означала фактичний початок Другої світової війни. Диктат, якому через день підкорився чехословацький уряд, не тільки означав загибель однієї із останніх демократій довоєнної Європи — Чехословаччини, а й значно полегшив початок наповнення гітлерівських планів про “світове панування”.
Угода також стала кульмінацією міжвоєнної діяльності судетонімецької партії (SdP) Конрада Генлейна в Чехословаччині та кульмінацією зусиль Гітлера зруйнувати демократичну Чехословаччину. Це було однією з його послідовних цілей домінувати в Європі. На думку істориків, Мюнхенська угода є прикладом політики поступок, так званого умиротворення (appeasement).
Чехи були готові захищатися, але віддали країну без бою
Прийняття угоди урядом і президентом ЧСР викликало потрясіння серед чехословацького суспільства. Кілька років чехословацька армія будувала поблизу кордонів з Австрією та Німеччиною оборонну систему — так звану “Бенешову лінію”. У 1938 році у ЧСР населення двічі було мобілізоване на захист держави (у травні та у вересні), адже за підтримки з Німеччини SdP влаштовувала насильницькі бунти у прикордонних регіонах країни. Багато чехів виражали готовність захищати країну. Однак президент Едвард Бенеш виправдовував рішення прийняти угоду. Він сказав: “Якби ми її не прийняли, ми б вели почесну війну. Але ми втратили б нашу незалежність, а народ був би знищений”.
Рішення британських і французьких політиків (фашистська Італія була союзником нацистської Німеччини), на думку істориків, було недалекоглядним і де-факто спричинило пізніші військові успіхи Вермахту в підкоренні Європи. Гітлер без бою отримав ключ до країни, військовий потенціал і розвинута промисловість якої були на той час одними з найкращих у світі.
Безпосереднім наслідком Мюнхенського диктату стала примусова передача прикордонних територій, виселення звідти чехословацького населення і насильство, яке все це супроводжувало. Угода починалася словами: “Німеччина, Велика Британія, Франція та Італія погодилися… передати Судетську область… Евакуація почнеться 1 жовтня… має бути проведена до 10 жовтня, не руйнуючи жодних об’єктів”. Мюнхен означав для ненімецьких жителів, які не хотіли стати громадянами другого сорту у німецькій імперії, необхідність швидко покинути свій маєток і переселятися всередину Чехії. Часу для прийняття рішення та організації було дуже мало: німецька армія перетнула кордон вже 1 жовтня. Більшість судетонімецького населення вітала її, паралельно знищуючи чехословацьку символіку, розвішуючи полотнища зі свастикою та партійною символікою SdP. Нерідко при цьому були провокації, конфлікти та акти насилля щодо відступаючих чехів – урядовців, жандармів, цивільних осіб.
“Якась суперечка в далекій країні між незнайомими нам людьми”
Республіка втратила 30 відсотків території з майже 34 відсотками населення, тобто 41 098 км2 і 4,879 млн жителів. Німеччина зайняла 28680 км2, Угорщина (внаслідок пов’язаного з Мюнхеном так званого Віденського арбітражу від 2 листопада 1938) — 11830 км2, Польща — 1086 км2. До кінця 1938 року понад 114,5 тисяч чехів, 11,5 тисяч німецьких антифашистів, 7 тисяч євреїв і близько тисячі осіб інших національностей покинули прикордоння. Під суверенітет Німеччини, Угорщини та Польщі потрапило близько 1 161 600 осіб чеської, словацької чи української національності.
Чехословаччина також втратила 33 відсотки промислових підприємств. Без бою Гітлер здобув згадану вище “Бенешову лінію” – смугу прикордонних фортець, яку, на думку експертів, можна порівняти хіба що зі знаменитою французькою лінією Мажино, що фактично означало втрату обороноздатності.
Вимушеній здачі прикордоння передувала кількарічна діяльність у Чехословаччині вже згаданої сепаратистської судетонімецької партії (SdP) на чолі з Конрадом Генлейном, який став охочим знаряддям Адольфа Гітлера. Позиція Великої Британії була вирішальною для міжнародного просування планів приєднання Судетської області до Німеччини. Її прем’єр-міністр Чемберлен був прихильником так званої політики умиротворення. Він вірив, що угода з Гітлером влаштує його амбіції. Як він пізніше казав, він не вважав за потрібне втручатися британським військовим у “якусь суперечку в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо”. Вже 15 вересня 1938 року Чемберлен домовився з Гітлером про видачу Судетської області, але, на відміну від Франції, Британія не була пов’язана союзницьким договором із Чехословаччиною.
Остаточно скасували дію Мюнхенської угоди аж у 1973 році
Мюнхенська угода не врятувала мир. Вона не призвела до британсько-німецької співпраці, не задовольнила вимог Гітлера і не врятувала решту Чехословаччини від окупації. Більше того, вона також не прислужилася судетським німцям. Після війни їх вигнали з Чехословаччини — і вони також зазнавали при цьому насилля.
Пізніше західні держави вийшли з Мюнхенської угоди. Цьому послужила, зокрема, ліквідація гітлерівського протектора Рейнхарда Гейдріха, яке було здійснене “парашутистами” — чехословацькою десантною групою “Антропоїд” — 27 травня 1942 року. Це значно зміцнило позиції чехословацького уряду в лондонському екзилі.
Британський уряд відкликав свій підпис під угодою у серпні 1942 року. Він заявив, що “Німеччина свідомо зруйнувала угоду 1938 року щодо Чехословаччини”. Наприкінці вересня того ж року Франція визнала його недійсним за підписом генерала Шарля де Ґолля, Італія зробила це у вересні 1944 року, коли Іваное Бономі був прем’єр-міністром. У 1950 році колишня НДР також скасувала визнання угоди. І, нарешті, у 1973 році підпис під угодою відкликала Західна Німеччина. У Договорі про взаємні відносини між Чехословацькою Республікою та Федеративною Республікою Німеччина, підписаному 11 грудня 1973 року в Празі під час візиту федерального канцлера Віллі Брандта, Мюнхенська угода була позначена як “недійсна”.
Читайте також: Головування Чехії в ЄС: серед головних пріорітетів – Україна. Не повторити Мюнхен 1938 року
