Виїхати з Києва на початку повномасштабного вторгнення, змінити професію, знайти роботу в ІТ — саме так можна коротко описати історії Олени Устенко і Леї Кляцевич. У цій розмові обговоримо реальні історії двох українок, котрі змогли працевлаштуватись на висококваліфіковані позиції у Празі та Пардубіце.
Початок
Почнемо з часових рамок. Коли ви приїхали до Чехії? Коли вчили мову, пішли на курси і знайшли роботу?
Лея: Я приїхала наприкінці минулого березня. Мову одразу не вчила — жила у дуже маленькому містечку, і там не було жодних курсів. Я взагалі там спілкувалася то польською, то англійською, якось міксувала мови. Там мене не розуміли, а я не розуміла їх. Коли влітку переїхала до Праги, почала ходити на чеську. Але це не були професійні курси, з понеділка до п’ятниці. Просто зустрічі, організовані волонтерами.
Я одразу почала шукати роботу. Приходила на співбесіди, і мене питали: якою мовою будемо розмовляти? Дивляться, що іноземка, може англійською. Кажу: “Ні, давайте чеською”, якщо ви мене не візьмете, то я хоча би мову потреную. Пам’ятаю свою першу співбесіду — рекрутерка говорила дуже швидко, я розуміла десь відсотків сорок і намагалася просто вловити суть питання. Я відповідала дуже коротко.
Олена: Ми (з сестрою та дітьми — ред.) також приїхали наприкінці березня. У мене було відчуття, що я весь час кудись не встигаю. Оцей період, коли ти сидиш в очікуванні в Україні, і не знаєш, чим все закінчиться. Всі ж думали — ще трошки, і все скінчиться. А потім ти приїжджаєш і бачиш, що потрібно рухатися, дуже швидко рухатися, потрібно щось робити. Мови ти не знаєш, нікого не розумієш, тебе ніхто не розуміє.
Почали шукати хоча б якусь роботу. Ми приїхали до Чехії, тому що у нас тут уже два роки перекладачем працював брат. Вирішила собі, що я теж розумна, можу як брат, я мову вивчу швидко. І вивчу її на заводі, так само як він.
Ми пішли на завод, завод нам допоміг, на перший час ми облаштувались у гуртожитку. В середині квітня ми вже вийшли на роботу, зміни по 12 годин. Проходила на цю роботу два тижні. Зрозуміла, що мову я не вивчу, бо там всі українці.
Це була робота “контролю якості”. Мені почало снитись, як я наліплюю стрічки.
Ми з чоловіком вирішили — я звільняюсь, і потрібно вчити мову. Тоді ж я побачила оголошення про Czechitas. Я ще не знала мови, тож зробила презентацію (конкурсну для відбору — ред.) і вчила текст на зубок. Це відчуття, коли тебе переповнюють емоції, а сказати ти нічого не можеш, бо тебе не розуміють — це для мене був дуже важкий період.
Ви працюєте у різних напрямках. У ких саме? Ви одразу йшли на курси вчитися саме на них?
Лея: На той момент, коли ми з Оленкою йшли на курси, там було тільки два напрямки: дата-аналітика і тестування. А я планувала далі йти в програмування, це було цікаво мені ще до початку війни. Подумала: “Окей, я знаю, що з тестування до програмування перейти досить легко. Тобто якщо у них наразі немає програмування, я можу почати з тестування”.
Олена: У мене було не так. Говорять, що тестування — це найлегший шлях до ІТ. Але для вивчення тестування, мені довелось би їздити в Брно. Тож залишалась дата-аналітика. Мене спитали: “Як ти собі уявляєш, що таке дата-аналітика?” А я у відповідь: “Це щось цікаве”. Я не відповіла на це питання. А вже в процесі почала в цьому всьому орієнтуватися і зрозуміла, що пішла куди треба.
Але досвіду в ІТ в Україні у вас не було?
Лея: Я працювала в ІТ-сфері, але не в технічному напрямку, а у маркетингу, піар і комунікації.
Це безкоштовні курси?
Лея: Для біженців — так, але таких місць мало, по 5 людей на курс. Ти вносиш депозит, і якщо закінчиш навчання, цей депозит повертають.
Олена: Там така система: ти посилаєш візитівку та мотиваційний лист, у якому пояснюєш, для чого це тобі потрібно, чому саме ти маєш взяти в навчанні участь, як це вплине на твоє життя. Маєш розповісти, відкритися. Потім проходиш співбесіду. Я думала, що це у зв’язку з тим, що курс безкоштовний для біженців, його фінансують компанії–партнери Czechitas. Але як зʼясувалось в процесі, такий шлях проходять всі учасниці — і ті, хто сплачує. Деякі дівчата, які були зі мною в групі, потрапили на цей курс з другого або третього разу.
Скільки приблизно було бажаючих?
Лея: Коли ми поступали, то нам сказали, що тільки на тестування було більше ста людей. А всього на курс набирають по тридцять п’ять.
Мови: чеська та англійська
Чеську мову ви на той момент знали на початковому рівні. А чи знадобилась англійська? Як взагалі виглядав процес навчання, враховуючи мовну ситуацію?
Лея: Англійська — це одне з питаннь, яке ставили на самому початку. Тобто заповнюючи анкету маєш написати який в тебе рівень англійської. Дуже багато компаній потребують англійську більшою чи меншою мірою. Тож (на курси – ред.) хочуть вибрати тих людей, які будуть універсальні. Але можна було обійтись і без неї, навчання в Czechitas було не англійською.
Олена: Я знаю англійську на досить початковому рівні. Вона мені дуже допомогла, коли я приїхала до Чехії, але коли починаєш вчити чеську… Я з’ясувала, що це не тільки моя проблема. Коли я почала вивчати чеську мову, англійська просто з голови “пішла”. Ти хочеш ії використати, ти знаєш ці слова. Але не можеш.
В Czechitas ви маєте ментора. А також розбиваєтесь на команди. Ви обираєте ментора, ментор обирає вас, і потім разом ведете свій проект і закінчуєте навчання в академії. Так от, коли ми вибирали метора, один був анголомовний. У мене була команда з дівчинкою з Чехії, вона говорила чеською, я говорила ламаною чеською, а він говорив тільки англійською. Зараз ситуація з англійською вже краща, але треба над цим працювати. Бо це мова IT — вона потрібна.
Лея: Насправді, це наша перевага тут, якщо ми знаємо англійську. Бо дуже часто багато чехів її не знають. У мене навіть була одна пропозиція роботи, яку мені запропонували тільки через те, що я знаю дуже багато мов. І вони просто не могли знайти чеха, який би міг так покрити декілька мов, як я. Якщо вміння кандидатів будуть на однаковому рівні, то, звичайно, виберуть місцевого. Але якщо ми будемо знати щось іще, наприклад англійську, то це буде перевагою.
Олена: Але можна спробувати і без англійської. Якщо ви розвиватесь в цьому напрямку, ви все одно до неї прийдете. Я до цього йду. Але почати можна і без англійської..
Чи має значення вік?
Людей, які розмірковують над зміною професії, часто зупиняє вік. З вашого досвіду навчання у Czechitas або пізніше з досвіду роботи — чи має вік значення? “Вік не має значення” — це лозунг мрійників, чи реалії Чехії?
Олена: Це факт. Якщо людина вміє думати, якщо вона чогось прагне і хоче — вона зможе. Це дуже важливо розуміти. Крок за кроком ти починаєш розбиратися в цьому, то чого б ні?
Лея: Скажу з власного досвіду. У Чехії легше починати в ІТ, бо тут взагалі немає різниці, чи ви дуже молодий, чи ви вже старша людина. Вони на це не дивляться. З мого досвіду в одній ІТ компанії в Україні, рекрутери ще на етапі відбору відсіювали людей, які були трошечки за тридцять. У мене була ситуація, коли підходить рекрутер і каже: “У мене такий класний кандидат, такий класний! Але вже йому більше тридцяти, він не впишеться в команду”. Звичайно і в Україні є люди, які старшого віку спокійно знаходять роботу. Але трошечки ейджизму у нас ще залишилось.
Тут ніхто на це не дивиться, взагалі. На курсах з тестування я була точно однією з наймолодших. Там усі були набагато старшого віку. Була жінка, у якої вже дорослий син. Люди, які мають величезний досвід, кар’єру в інший сфері, а потім просто вирішили змінити сферу. Вони спокійно починають шукати роботу і знаходять її. Ніхто не дивиться, скільки тобі років. Дуже різні команди, різний вік, і навіть в резюме ти не маєш вказувати свій вік.
Багатозначне “робота в IT”
Олена: Моя позиція називається “дата-аналітик”. Взагалі у договорі вона звучить як “спеціаліст репортингу”.
ІТ буває різним, до нього можна підійти з різних сторін. Ми з Леєю якраз по різні сторони. Лея працює в ІТ-компанії, я у продуктовій компанії, яка займається налагодженням аналітики у себе всередині та співпрацює з ІТ-компаніями, які розробляють для неї якісь певні продукти.
Працюю в компанії, яка займається продажем продуктів харчуванням. Це велика мережа, щось подібне до “МЕТРО” у нас. Ми продаємо і закуповуємо продукти, виробляємо щось своє — і все це потребує звітності, розуміння та аналізу. З цим я працю. Робота в ІТ — це також звіти.
Лея: Я “тест-аналітик”. Тестування зазвичай ділиться на декілька рівнів: є junior–тестувальник (початківець), middle (середній рівень) і senior (вищий рівень). Але в моїй компанії вони пішли іншим шляхом. В нас є початкова ступінь — це тест-executor — людина, яка безпосередньо тестує. Далі є тест-аналітик, він вирішує що ми тестуємо і як ми це тестуємо. І далі вже є senior, який керує цими командами.
Я одразу пішла на більш високу посаду — на тест-аналітика. Моє завдання таке: я від компанії отримую документацію про те, що вони хочуть у майбутньому зробити, аналізую цю документацію, і потім розробляю на основі цієї документації тести, тобто вирішую, як і що ми будемо тестувати. Ми іще не можемо ручками спробувати, а тільки уявляємо проект. І я маю докопатися до суті, до найменших дрібниць, щоби потім після мене тестири сіли і на основі моїх тестів перевірили, що все дійсно працює як треба. Або знайшли помилки, в ІТ вони називаються “багами”.
Чи потрібно знати мови програмування, щоби розпочати?
Олена: ІТ — це настільки широке поняття… Як економіка. Людина може бути працівником банку, а може бути менеджером в магазині — це теж економіка. І в ІТ так само. Людина, яка пише програму — це ІТ. Ми аналізуємо та робимо звіти — це ІТ. Людина, яка робить дизайн сторінки, це також ІТ. Тобто тут настільки багато варіантів, що, мені здається, будь-яка людина може знайти у цій сфері щось своє.
Лея: Якщо ви хочете розвиватись у тестуванні, ви все одно прийдете до програмування. Без цього ніяк. Наприклад, в Україні знайти роботу тестувальника, який буде тільки мануальним, тобто тільки руками щось тестувати, навряд чи вже буде легко. Вже на старті вимагають певні знання програмування, щоб ви могли написати автоматичні тести. Тобто ви пишете код, і потім ці тести самі працюють. Тут ще в Чехії є позиції, досить багато, де не потрібно спочатку знати автоматизацію, тобто мову програмування. Але ви маєте бути готові, що ваша компанія може сказати: “Окей, зараз ти тестуєш так, але у майбутньому тобі знадобиться [програмування]”.
У мене в компанії також маємо автоматичні тести, і є люди, які з ними працюють, або навчаються з ними працювати. Тобто рано чи пізно ви до цього прийдете. В принципі, в Чехії можете не знати програмування і знайти роботу тестувальником. Просто маєте бути готові, що в майбутньому треба вчитися. Ви ж хочете розвиватись, хочете більшу зарплатню. В Чехії ІТ ринок набагато менший, ніж український. Ми можемо подивитися як розвивався український ринок, можемо подивитись, що вимагають інші країни, та ж Америка. І ми зрозуміємо до чого прийде ІТ ринок у Чехії.
Читайте також розмову з представницями некомерційної організації Czechitas: безкоштовне навчання в IT-сфері для жінок з України.
