Українцям у Чехії обов’язково варто подивитися документальну стрічку “Велика патріотична подорож”. Вона допоможе краще зрозуміти, звідки береться байдужість, скепсис, а іноді й відверта зневага до нас — українців — з боку певної частини чеського суспільства. Стрічка відкриває очі на те, що відбувається в головах і серцях тих чехів, хто досі або не вірить у російську агресію, або має до України прохолодне, а подекуди й відверто негативне ставлення.
Не хочеться відкривати деталей до прем’єри (а вона, нагадаємо, відбудеться 21 серпня), але одне можна сказати точно: фінал фільму не залишить байдужим нікого. Те, з якими думками повертатимуться з України до Чехії троє головних героїв, які до цього були симпатиками путіна та заперечували вторгнення, — стане справжнім шоком для глядача. Принаймні саме такі враження висловлювали глядачі, з якими поговорили наші журналісти після допрем’єрного показу в кінотеатрі “Атлас”.
З коментарів режисера фільму можна припустити, що саме такий стан був і у нього, коли зйомки в Україні добігали завершення. У стрічці не буде моральних уроків чи спроб когось переконати. Але буде реальність. І вона справді жорстка. Українці часто уникають фільмів про війну в Україні, оскільки травматично дивитися те, що болить тобі щодня. Проте, не лякайтеся, в цьому фільмі будуть моменти і для посмішок.
Подорож…
Фільм “Велика патріотична подорож” (Velký vlastenecký výlet) — це ідея чеського режисера Робіна Квапіла, який вирішив провести експеримент: взяти трьох переконаних “патріотів” або, як їх називають “дезолатів”, і відправити до України.
Режисер свідомо шукав саме тих, хто ставив під сумнів російську агресію. На його оголошення у медіа відгукнулось понад 60 охочих — всі вони або підтримували путіна, або називали війну “вигадкою українських і західних ЗМІ”. Врешті-решт, до фільму потрапили троє — двоє чоловіків та жінка. Спочатку відібрали 4 героїв, але четвертий не поїхав — не пустила дружина.
Хто вони — ці троє?
Іво — літній чоловік, захоплюється садівництвом, живе без дітей, має спокійний сільський спосіб життя. Нікола — фермер, тримає худобу, не приховує своєї симпатії до росії. На початку стрічки він прямо заявляє: “Сьогодні звинувачувати росію в агресії — це дурість”. Третя — Петра — представниця гуманітарної сфери, як сама каже, походить із родини колишніх комуністичних функціонерів. Ставлення до росії у героїв фільму зрозуміле з пісні, яку вони співають по дорозі в Україну — це гімн радянського союзу.
Героям дали індивідуальні камери, щоби вони самі фіксували власні реакції, емоції, думки та те, що побачать. Все це паралельно знімає і професійна команда. Глядач бачить і масштабні руйнування, наприклад, в Харкові, людські трагедії — поховання загиблого воїна. І водночас може спостерігати, про що думають, говорять головні герої, як вони сприймають побачене.
Герої їдуть у місця, де війна залишила і продовжує залишати масштабні руйнування. Основну частину фільму знімали у Харкові та його околицях, на Донбасі. Вони ховаються від ракет. Вони бачать зруйновані будинки. Вони слухають історії про втрати — один з українців ділиться болем: він втратив свою родину, зокрема, трьох маленьких онуків. Чехам показують дитсадки, перетворені на руїни, підземні школи, де навчаються дітки.
Показують місця масових поховань. Наприклад, у сосновому лісі під Ізюмом, де було знайдено понад 400 тіл загиблих цивільних. Чехи бачать це на власні очі. Але — і це момент, який не вкладається в голові — одна з учасниць заявляє, що “це все містифікація”, “це все не справжнє”. Проте раптом — починає молитися.
Особисті враження
Один із моментів у фільмі, який зачепив мене — це розмова героїв зі словацьким волонтером, який нині працює в Україні. Він говорить не як “українець, який міг би перебільшити”, а як очевидець. Він розповідає, що росіяни ґвалтували не тільки жінок, а й маленьких дівчаток і хлопчиків. Реакція одного з чехів — знову несподівана. Здається, вона була непередбачуваною і для чеського психіатра Петра Пьоте, який також подорожував з командою, аби допомогти пережити кризові моменти.
Увесь час перебування в Україні знімальну групу супроводжувала Люціє Ржегошикова, вона шість років очолювала Чеський центр у Києві. У фільмі вона виступає перекладачкою. Цікаво, що в певний час навіть вона не витримує і вступає в дискусію з героями фільму.
Ще один момент у фільмі: один із чехів під час спілкування з українцями спитав, чим завершиться війна. Відповідь, здається, здивувала всіх трьох героїв.
Цих трьох чехів треба не звинувачувати, а подякувати їм
На допрем’єрному показі, де була присутня команда фільму, відбулася дискусія, яку транслювало чеське телебачення.
Варто особливо підкреслити прохання режисера та всієї команди: не писати нічого героям у соцмережах або в особистому спілкуванні. Як не хотілося б щось сказати після перегляду — стримайтеся. Адже завдяки їхній участі фільм взагалі став можливим. Про це говорили й у самій стрічці, і неодноразово під час обговорень. Хай якими б не були переконання героїв — вони погодились поїхати. Вони стали тим “лакмусом”, який показує, наскільки глибоко може сидіти пропаганда.
Під час дискусії багато говорили чи зупиниться росія, чи є загроза для Чехії, як може завершитися війна і дивувались силі та рішучості українців, швидкій реакції суспільства на обмеження незалежності антикорупційних органів.
До дискусії онлайн доєднався кримінолог Петр Пойман, який багато часу вже провів в Україні, і зараз перебуває близько до лінії фронту в Харківській області. Він збирає докази для майбутнього трибуналу над злочинами російських військових. Він теж знімався у документальній стрічці, і розповідав героям фільму про російські злочини, які бачив на власні очі. Петр Пойман вже показав чеський фільм українцям, які спілкувались з чехами в кадрі, тому теж стали героями стрічки. Мешканець Харкова дякував за фільм. До речі, українці постійно дякують, — розповів режисер. І підкреслив, що почувався навіть незручно через це, бо українці, яких вони зустрічали під час зйомок, дякували кожному чеху — за увагу, за підтримку. “Ми знімемо фільм і поїдемо, а вони лишаться під бомбами, та попри це вони постійно дякують”, — поділився Робін Квапіл.
