Багато українців, які після початку великої війни переїхали до Європи, переживають одну й ту саму реальність. Вдома вони мали освіту, професію і кар’єру, а за кордоном часто змушені починати з роботи, яка зовсім не пов’язана з фахом. Таку історію української спортсменки розповідає видання Patriot Magazin.
Вікторія Ісправнікова — майстриня спорту України з акробатичного танцю та водного поло. На батьківщині вона була відомою спортсменкою і тренеркою: перемагала на всеукраїнських та міжнародних змаганнях і неодноразово отримувала відзнаку найкращої тренерки року. Щоденні тренування тривали по три–чотири години.
Тепер її робочий день теж вимагає витривалості, але зовсім іншої. У чеському місті Острава Вікторія працює листоношею і щодня проходить понад 12 кілометрів.
Вікторія розповідає, що багато людей не уявляють, наскільки фізично складною може бути ця робота. «Коли сидиш удома і листоноша приносить пенсію або газету, здається, що в цьому нічого важкого. Насправді я багато ходжу, рюкзак важкий — часто болить спина», — зізнається українка.
Попри це, робота їй подобається. Найчастіше вона розносить пошту в районі приватних будинків і вже встигла познайомитися з багатьма мешканцями. «Хтось працює в саду, одразу пропонують петрушку або кріп. Хтось дає яблука чи малину. У спеку пропонують воду. Одна пані якось пригостила шоколадними вафлями. Є люди, до яких можу зайти на чай», — ділиться Вікторія.
Не лише доброзичливість
Більшість чехів, каже Вікторія, ставляться до неї тепло. Але траплялися й неприємні моменти. «Одного разу мені сказали: “Що ти тут робиш? Їдь додому”. Це сказав чоловік, якому я принесла лист. Тоді сильно йшов дощ, я була вся мокра», — згадує вона.
Жінка відповіла йому, що принесла важливий документ на підпис, хоча могла просто залишити повідомлення і тоді чоловік сам би йшов на пошту під дощем. Після цього він одразу почав вибачатися. Після тієї історії, зізнається Вікторія, вона не завжди одразу каже, що з України.
«Іноді жартома кажу, що я угорка. Але одного разу жінка відповіла: “За акцентом чую, що ви українка”. Я вже була готова до будь-чого. А вона просто запитала: “Як у вас там?” Тоді мені стало дуже легко на душі», — каже Вікторія.
Історія повернення до спорту
Попри нову роботу, Вікторія не переставала думати про спорт і тренерську роботу. Спочатку вона намагалася створити фітнес-групу для жінок, але цей проєкт не вдався. Згодом її запросили до чеського клубу Pro Judo, де шукали тренерку для роботи з українськими дітьми. Там їй довелося фактично почати з нуля, вивчати новий для себе вид спорту.
«Спочатку мене допускали лише до розминки. Це трохи незвично, ти доросла людина, а мусиш вчитися з самого початку. Але коли любиш спорт, з’являється мотивація рости», — розповідає українка.
До клубу Вікторія прийшла з білим поясом з дзюдо. Зараз уже має зелений і готується складати іспит на синій. Вона каже, що їй дуже допомогли чеські колеги, вони одночасно навчали її дзюдо і чеської мови.
До Чехії Вікторія виїхала разом із сином у березні 2022 року. Перші два тижні вони жили в монастирі в Остраві. Там подружилися з монахинями і тепер щороку повертаються туди на Різдво.
Одне з таких свят було особливо емоційним. «На столі був зефір — українські солодощі з мого Харкова. Коли я його побачила, одразу згадала, як ми вдома збиралися всією родиною на свята», — згадує Вікторія.
Попри ностальгію за Україною, Вікторія каже, що хоче залишитися в Чехії. Тут вона знайшла нову роботу, друзів і можливість знову займатися спортом. Водночас зізнається: відчуття, що вона тут гість, мабуть, залишиться з нею назавжди.
Читайте також:
Стародавні чеські легенди вийшли українською – двомовним виданням
