Чи можна навчити дитину історії так, щоб вона сама захотіла дізнаватися більше? Не через зубріння дат, а через відкриття. Через місто, яким вона щодня ходить. Через будинки, які зберігають українські історії. Через людей, про яких вона ніколи не чула.
Саме цьому протягом року вчили українських педагогів у Чехії в межах програми «Корені та крила: історія, яка об’єднує». За цим проєктом стоїть команда Фундації Пилипа Орлика, яка останні роки працює над сучасними освітніми методиками для українських дітей в Україні та за кордоном. Програму «Корені та крила» створила координаторка освітніх проєктів Фундації Наталя Омельчук. В її основі – авторська методика «Спогади в коробках», яка поєднує музейну педагогіку, роботу з історичними артефактами, екскурсії та інтерактивні заняття. Головна ідея, щоб дитина проживала історію через власний досвід, дослідження й емоції. Саме тому звичайна прогулянка містом або музейний експонат можуть стати не менш ефективним уроком, ніж шкільний підручник. Після успішного запуску в Чехії програму вже почали впроваджувати і в інших країнах, де живуть українські діти, зокрема у Данії та Швеції.
Прага, де надрукували українську «Біблію»
Фінальна зустріч перетворилася на справжню подорож українською історією, яка живе далеко за межами України. Цього дня вчителі вирушили вулицями Праги, щоб самим пережити той досвід, який згодом зможуть передати дітям.
Першою зупинкою стала будівля, де у 1876 році вперше побачив світ повний, нецензурований «Кобзар» Тараса Шевченка. Саме тут, у друкарні братів Ґреґрів – діячів чеського національного руху – українські та чеські інтелектуали співпрацювали ще півтора століття тому.
«Кобзар» тут називають українською Біблією. Саме ця книга сформувала цілі покоління українців. «Але дітям мало просто сказати дату. Їм потрібно показати людей, які стояли за цією історією, дружбу між народами, взаємну підтримку. Тоді історія оживає», – говорить історик Володимир Полторак.
Як “Щедрик” почав підкорювати світ
Наступною історією, яка викликала найбільше усмішок серед педагогів, стала історія «Щедрика». Саме у Празі 11 травня 1919 року Українська республіканська капела під керівництвом Олександра Кошиця вперше виконала його для європейської публіки. Звідси мелодія вирушила у свою світову подорож і згодом стала знаменитою Carol of the Bells.
Але історія має ще одну маленьку деталь. Перед виступами українські артисти носили із собою льодяники, щоб берегти голос. Саме такі дрібниці, переконаний Володимир Полторак, допомагають дітям запам’ятати великі історії. «Для навчання потрібна гра», – говорить він.
Тому під час екскурсії педагогів навіть розділили на команди. Вони слухали гіда і виконували завдання, шукали відповіді й навіть змагалися між собою. Адже саме так працює сучасне навчання.
Українська княжна, яка стала чеською королевою
Одним із найбільших відкриттів стала історія Кунегунди Галицької – доньки Ростислава Галицького, яка стала дружиною чеського короля Пржемисла Отакара ІІ. Її поховання у Празі свого часу вдалося віднайти українському археологу Івану Борковському. Для багатьох учасників ця історія стала справжнім відкриттям.
Педагогиня Ольга Ференц зізнається: «Коли ми з дітьми вивчали чеських Пржемисловичів, я раптом дізналася, що дружина одного з найвідоміших чеських королів походила з Галичини. Це був справжній «ага-ефект». Я була трохи шокована, але водночас відчула набагато сильніший рівень самоідентифікації”.
Саме такі історії допомагають українським дітям зрозуміти: Україна завжди була частиною європейської історії.
Сто дітей, які вперше почали вивчати історію України
Паралельно із фінальною зустріччю у Празі підбили підсумки першого року програми «Корені та крила». «Найважливіше, чого вдалося досягнути, – це створення спільноти людей, яким не байдуже викладання історії України. Ми показали, що її можна вивчати не лише в класі та не лише за підручником», –каже авторка програми Наталія Омельчук.
До програми долучилися вісім українських організацій у Чехії. Понад сто дітей з Праги, Брно, Оломоуца, Їглави та Чеських Будійовиць протягом року вивчали історію України через музеї, артефакти, дослідження та інтерактивні заняття.
«Ми думали, це буде легко”
Співзасновниця Української суботньої школи у Брно Ірина Забіяка розповідає, що кілька років шукала спосіб зробити історію цікавою. «Ми не хотіли, щоб діти просто переглянули інформацію і забули її». Найбільше школярів захопило навчання через історичні предмети, копії експонатів, фотографії та музейні заняття.
А представниця празької організації «Паляниця» Яна Леонтієва згадує інший показовий момент. «Ми думали, що скласти пазл-мапу України буде дуже легко і кожна дитина відразу знайде свій регіон. Але виявилося, що це зовсім не так».
Саме тоді стало зрозуміло, наскільки важливо працювати із дітьми, які вже кілька років живуть за межами України. Наприкінці курсу організатори поставили дітям просте запитання: ким ви себе відчуваєте українцями, чехами, учнями?
Відповідь стала для багатьох найціннішим результатом: «Практично всі діти сказали, що вони українці».
За даними Світового конгресу українців, ще у 2015 році 67% українських шкіл діаспори взагалі не викладали історію України. Саме тому програма стала спробою змінити цю ситуацію, каже програмна директорка Фундації Пилипа Орлика Ярина Ясиневич.
«Не інтегруватися ціною асиміляції»
У фінальній зустрічі взяв участь Посол України в Чехії Василь Зварич. Він наголосив, що через війну мільйони українських дітей сьогодні живуть далеко від дому. «Дуже важливо, щоб діти інтегрувалися у нові суспільства, але не асимілювалися, не втрачали свого коріння». Посол переконаний, що саме педагоги допомагають дітям зберігати українську ідентичність.
Колишній Посол України у США Володимир Єльченко переконаний, що справжній результат цієї програми стане помітним через роки. “Комусь може здаватися, що це лише крапля в морі. Але ті вчителі, які пройшли програму, навчатимуть своїх колег. І ця ідея буде масштабуватися”.
А Надзвичайний і Повноважний Посол України Ігор Харченко нагадав: «Третя людина після батьків, яку дитина пам’ятає все життя, – це вчитель». Саме тому, переконані організатори, сьогодні йдеться не лише про уроки історії. Йдеться про дітей, які через війну опинилися далеко від дому. Про те, щоб вони, живучи в іншій країні, не втратили розуміння, хто вони. Щоб, прогулюючись Прагою, могли побачити не лише красиві будівлі, а й українські історії, які століттями були частиною цього міста.
Читайте також:
Низькопорогові клуби у Чехії для дітей: безкоштовно та без реєстрації
Український «Пласт» запрошує дітей, підлітків і дорослих приєднатись до чеських осередків
Нові правила нострифікації у Чехії: чи обов’язковий відтепер апостиль?
